Газета по-надвірнянськи
 

Пророчі слова про «пам’ятники»

14 вересня 2012, 12:30 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 343 переглядів

По-іншому годі назвати слова, що їх у захваті мовив мені у 2002-му тодішній голова Ради старійшин міста Надвірної світлої пам’яті Михайло Юрійович Федоришин: «Ох, з цього каміння набудуємо пам’ятників!». Справа в тім, що на той час у комунальному господарстві міста під час ревізії виявили близько 14 тонн «не облікованого» пиляного декоративного каменю лабрадориту, брили якого первинно обробили та шліфували.

На засіданні політичної координаційної ради прийняли рішення якомога раціональніше використати це добро для блага міста. Так одну із брил використали на пам’ятний знак ліквідаторам аварії на ЧАЕС (встановлений біля адмінбудівлі райвлади). Від районного товариства «Меморіал» надійшла пропозиція, щоб до 60-ї річниці УПА (2002 р.) встановити символічну могилу та хрест в урочищі Буковинка, що й виконали. Пропонували, щоб подібний знак поставити біля підніжжя гори Городище, де у 1940-их роках НКВД розстрілювали українських патріотів.

Згаданий Михайло Федоришин наполягав, щоб найвагоміші фрагменти лабрадориту використали під відбудову зруйнованої у радянську епоху каплиці, яка знаходилася орієнтовно біля будинку № 37 на вул. Мазепи у Надвірній. Він виношував ідею відбудови цього пам’ятного місця та колодязя, що існував неподалік (на місці сміттєзбірника). За давніми переказами, як каплиця, так і криниця облаштовані руками козаків Северина Наливайка, котрі у 1595 р. йшли походом на Закарпаття, а в Надвірній стояли табором.

Немає посеред нас пана Михайла, але слова його не втрачають актуальності: рік тому один із каменів, виділених для каплиці, використали для встановлення знаку майбутнього пам’ятника Борцям за волю України, місце під який вибрано на майдані перед адмінбудинком податкової інспекції.

Від щирого серця радію з того, що робота із втілення у життя цієї досить складної ідеї поступово рухається вперед. Мені довелося брати участь у роботі кількох організаційних груп, що створені в аналогічних ситуаціях – тому на ділі знаю, які труднощі повсякчас норовлять виникнути на шляху: деінде там, де їх менше всього очікуєш.

У середині 1990-их втілили у життя задум про встановлення у Надвірній пам’ятника Тарасові Шевченку. На це з місцевого бюджету виділяли кошти, якусь лепту вносили й громадяни – та інфляція, немов та мачуха, з тими купоно-карбованцями витворяла недобре… Довелося по-новому нашкребти грошенят. Та, якби то не було, громада з честю здала цей нелегкий екзамен – місто може гордитися одним із найкращих пам’ятників Кобзареві в Україні.

Приблизно у той же час ініціативу виявили членкині Надвірнянського  «Союзу Українок» щодо спорудження пам’ятника Лесі Українці. Місце вибрали неподалік будинку «Просвіти», на майдані перед незавершеною будівлею будинку культури комунальників (нині адмінбудинок податкової інспекції). Виношували плани, що тут мав би запрацювати міський будинок культури…

У 1999-му році порушили питання про зведення у Надвірній пам’ятника Іванові Франку. Вирішили, що кращого місця, як на площі перед адмінбудинком податкової інспекції, годі шукати. Тодішнє керівництво РДА кинуло клич серед підприємців. Як хто відгукнувся – не знаю. Особисто моє підприємство надало півтори тонни цементу. За короткі терміни викопали котлован і влаштували досить масивну подушку з бутового каменю, поверх якої залили бетонну плиту. Помпезна посвята, гучні промови, завіряння про швидке спорудження пам’ятника Каменяреві. За лобіювання Романа Гурмака районна рада виділила певні кошти, на які придбали ливарний сплав. Оголосили конкурс та створена комісія – наскільки знаю, віз й понині не особливо зрушився зі стартової відмітки, загрузнувши у бюрократичній рутині.

Районна спілка учасників бойових дій в Афганістані щодо спорудження пам’ятника афганцям пішла своїм шляхом: частину грошей їм виділила влада, дещо зібрали самотужки. Ніде правди діти, я очікував побачити у монументі щось краще, ніж існує зараз. Скульптор дозволив собі недоцільну імпровізацію: постать солдата вдалася не зовсім пропорційної форми, що вже й казати про фарбовано-лакований камінь. Добре те, що автомат вкоротили на півметра – коли Анатолій Бичковський показав мені фотографію щойно вилитих форм, одразу кидалася у вічі непропорційність окремих деталей озброєння та амуніції.

Довелося чути про те, що вже виношують ідею про спорудження у Надвірній пам’ятника Степанові Бандері…

На території Надвірнянщини за роки Незалежності встановлено немало монументальних знаків на місці тих чи інших подій історії краю. На превеликий жаль, деякі з них забуті, перебувають у стані запустіння. Одне з таких місць знаходиться в урочищі Городище поруч із т. зв. «третім спуском», облюбованим надвірнянцями місцем катання на лижах та санях. Саме там загинув геройською смертю воїн УПА майор «Голуб» (П. Пилип`юк із с. Гвізд). Під час виборчої політичної кампанії 2004 року за участі представників громад Надвірної та Гвозда впорядкували тутешню територію, встановили огорожу та хрест, після чого відправили панахиду за убієнними борцями за волю України. Відгриміли політичні баталії – поступово все стало забуватися, ентузіазм пішов на спад…

Загалом, серед жителів району не існує більш-менш єдиної думки щодо пам’ятника Борцям за волю України у Надвірній. Для якоїсь частини, найбільш радикальної, це є першочерговим питанням, тоді як інша, ліберальна, підходить до цього помірковано: «Скільки на цей задум потрібно грошей та звідкіля їх брати?». За орієнтовними підрахунками (досить скромними), як сам монумент, так і на влаштування прилеглої площі може вилитися у кошторис на 1-1,5 млн. грн. у діючих цінах. Є дискусії про те, яких історичних осіб можна зараховувати до когорти борців за волю України. Одні категорично проти того, щоб до них віднесли опришків, інші вважають, що воїни, котрі визволяли Україну в лавах Радянської армії від фашистів, теж претендують на увіковічнення. Добре, що у схваленому варіанті пам’ятника не віддали перевагу скульптурній композиції тих чи інших фігур.

Завдяки натхненній праці та участі багатьох людей у кожному населеному пункті району насипано символічні могили та постали пам’ятники. На превеликий жаль, стається так, що за плином літ забувають заслужений вклад у загальну працю, стираються імена, нерідко чужі заслуги привласнюють собі інші особи.

Віриться, що пам’ятник Борцям за волю України у Надвірній постане!

Михайло АНДРІЙОВИЧ,

член Національної спілки журналістів України

та історико-просвітницького товариства «Меморіал».

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!