Політичні кроки, які Юрій Дерев’янко підтримуватиме як депутат Верховної Ради України

Щоб в Україні почалися позитивні зміни, потрібна тверда політична воля. Потрібні рішучі кроки та справжні вчинки, як ті, що колись робили наші діди-прадіди, воюючи за незалежність нашої держави. На компроміси з цим режимом йти не можна!

Як депутат Верховної Ради України я підтримуватиму такі рішучі політичні кроки:

1. Формування більшості у складі опозиційних демократичних політичних сил у Парламенті. У Верховній раді усі депутати одразу поділяться на два табори – опозиційні політичні сили, що відстоюватимуть демократичний та європейський розвиток України, та ті, що підтримують чинний режим Януковича і «совєтську Україну». У парламенті я однозначно буду частиною демократичного опозиційного табору.

2. Закон, який даватиме можливість людям відкликати депутатів будь-якого рівня: депутатів Верховної Ради, обласної, районної, місь­кої, сільської чи селищної рад. Людям більше не потрібно буде чекати 5 років, щоб переобрати того депутата, який їх обманув чи перебіг у іншу партію. Таким чином, український парламент може виконати свою історичну місію та припинити ту ганебну практику, коли депутат не виконує своїх обіцянок перед виборцями чи зрадив свою політичну позицію та перебіг в іншу політичну силу, стаючи «тушкою», а люди нічого зробити з цим не можуть.

3. Скасування пільг, недоторканості та прийняття закону, що запроваджує кримінальну відповідальність за голосування чужими картками. Пільги та рівень зарплати депутата не співставні із тим як живуть громадяни у нашій країні. Заробітна плата депутата має бути такою ж як заробітна плата доброго вчителя чи лікаря. Недоторканість має бути скасована для депутатів, суддів та президента. Має бути виключно персональне голосування картками і введення кримінальної відповідальності за неперсональне голосування.

4. Люстрація. Я підтримуватиму Закон про люстрацію, яким буде заборонено займати будь-які керівні посади, балотуватись до виборчих органів усіх рівнів людям, які були державними службовцями і не довели законності походження своїх статків та статків своєї родини. Це означає, що країною більше не зможуть керувати ті, котрі її грабують. Адже самі ті люди, які мали доступ до коштів держави, на цих коштах збагачувалися, крадучи їх у народу, є головними будівничими тієї бюрократично-корупційної машини, що зараз працює на повну силу.

5. Прийняття Закону України «Про імпічмент Президента України» та оголошення імпічменту діючому президентові – Віктору Януковичу. Режим Януковича разом із «сім’єю» мають піти у відставку!

6. Обмеження повноважень Президента шляхом скасування рішення Конституційного суду, який повернув у життя Конституцію 2004 року та повернув Президенту фактично необмежені владні повноваження.

7. Звільнення усіх політичних в’язнів. Сьогодні політичними в’язнями є лідери опозиційних сил Юлія Ти­мошенко та Юрій Луценко – завтра це будуть опозиційні політики, а післязавтра – будь-який громадянин, який має мужність та сміливість висловити свою політичну точку зору, яка буде перечити позиції влади.

8. Формування незалежної судової гілки влади. Використовуючи судову гілку влади, зводять рахунки зі своїми політичними опонентами. Через «кишеньковий» суд приймають закони, що суперечать Конституції, тим самим узаконюючи дії влади. А через суди загалом під прикриттям законності забирають майно українців та приватну власність підприємств, порушуючи кримінальні справи проти директорів та засновників підприємств.

9. Припинення вимивання грошей олігархів у офшорні зони. Ми маємо заставити олігархів платити податки в Україні. Бо сьогодні суть політики Януковича – щоб багаті ставали ще багатшими, а бідні – ще біднішими.

10. Наведення порядку із стратегічними та монопольними підприємствами. Стратегічні та монопольні підприємства мають залишатися у державній власності. Саме держава має регулювати ціни, тарифи на електроенергію, газ та інші стратегічні галузі. Щодо тих підприємств, що були незаконно приватизовані чи передані у власність, має бути проведена ретельна перевірка і докладено всіх зусиль для того, щоб повернути у державну власність. А також підприємства, де нові власники не виконують своїх приватизаційних зобов’язань перед державою (це стосується звільнення людей, невиконаня зобов’язань щодо соціального розвитку громад, дотримання профілю роботи підприємства та інше) мають бути також повернуті у державну власність або для таких підприємств має бути знайдений новий ефективний та законослухняний власник, який би захотів займатися і розбудовувати те підприємство.