- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Микола Лисенко – символ і совість українців

Posted By Модератор On 30.11.2012 @ 11:50 In Духовність,Культура | No Comments

(Закінчення. Поч. у «Народній Волі» 130-131 від 23 листопада ц. р. [1])

Друга улюблена «дитина» Лисенка – школа. Багато років композитор мріяв про справжню музично-драматичну школу і талановитих учнів. Ще у 1868 р. він писав своїм рідним із Німеччини: «Потрібна школа, потрібна негайно, і така школа, яка б мала народні рідні основи, бо інакше вона дасть, як усе у нас, бляклий колір з іноземними рум`янами». Але втілити в життя свою мрію вдалося в 1904 році.

**************

Надвірнянська дитяча музична школа та відділ культури і туризму РДА

запрошують краян на вечір української музики «Мистецька палітра Миколи Лисенка», який відбудеться у неділю, 2 грудня ц. р. о 14-ій год. у приміщенні районного будинку культури.

У програмі – обробки українських народних пісень, хорові та інструментальні твори, романси, уривки з опер у виконанні солістів РБК, викладачів та учнів музичної школи, муніципального естрадного оркестру РБК, хору «Феліціо».

**************

Святкування 35-літньої діяльності М. Лисенка в 1903 р. вилилось у справжнє свято української національної культури, яке вийшло навіть за межі України. Відбулися ювілейні концерти в різних містах України та у Петербурзі і Баку.

З усіх кінців України гетьман української музики М. Лисенко одержував привітання, адреси. Надійшов адрес і від студентства Петербурга. Особливо дорогою була для композитора та любов, яку продемонстрував йому простий український люд на святкуванні ювілею в Західній Україні і в Києві. Селяни з Борисполя у привітальному адресі звертались до ювіляра з такими словами: «Ви взяли від нас нашу рідну пісню і зодягли її в нові чудові образи і мрії, пісня та верталась знову до нас… і, голосно лунаючи, возвіщала нам, що вже починають кращі з освічених людей єднатись із забутим і занедбаним селянським людом… Пісня ваша примушує нас плакати, тужити, веселитися, почувати серцем радість і горе, зворушує в наших душах найкращі почування».

На ювілейне торжество до Києва офіційно прибули і представники с. Романівки, в якому Лисенко записував не одну народну пісню. У своєму адресі вони висловили подяку митцю: «Дякуємо вам від щирого серця за вашу працю невпинну, за те, що нас, простих людей, не цураєтесь, мови нашої рідної, безталанної не забуваєте, що нашу пісню-тугу про наші кривди та недолі ви на папері списали та на всесвітній суд виставили. Дай же вам, Боже, ще довго й щасливо прожити. Слава вам, наш соловейку, слава». Композитор сприймав те бурхливе піднесення під час ювілейних свят як демонстрацію любові до рідної пісні.

Під час святкування громада зібрала 4 тис. рублів для придбання дачі чи хутора, оскільки у Лисенка не було ніякої власності після 1861 р. Усе життя він був середньо забезпеченою людиною. Основне джерело прибутків композитора – викладацька діяльність і приватні уроки музики. Усі квартири Лисенко винаймав. Коли з`явилася можливість купити будинок – відмовився, а зібрані гроші використав для відкриття школи. Він зумів згуртувати навколо себе талановитих педагогів. В основу навчального процесу школи поклав програми Санкт-Петербурзької консерваторії та театрального училища. У перший рік у лисенківській школі навчалося понад 300 учнів, відкрито клас бандури. Школа не мала дотацій та існувала за рахунок плати за навчання. Коли не вистачило коштів на оплату праці педагогів, Лисенко влазив у борги, брав кредити та якось викручувався. З різних кінців України тягнулася талановита молодь у науку до школи, а незабаром багато учнів продовжать лисенківську справу, зроблять свій внесок у розвиток української культури.

Лисенку судилося стати автором двох національних гімнів, котрі утверджують духовну велич Людини і Народу. Перший з них – «Вічний революціонер» (1905) на вірші І. Франка довго і безпідставно експлуатований радянською владою, хоча славить гімн революцію духовну, а не комуністичний переворот. Другий – «Дитячий гімн» на вірші О. Кониського (1885), всесвітньо відома тепер «Молитва за Україну» – «Боже Великий, Єдиний!», яка стала другим державним гімном незалежної України.

Чи не найвагоміше визначення Лисенкового місця в українській історії належить С. Єфремову, який, сформувавшись як митець і громадський діяч у Лисенковому колі, писав у некролозі: «Знавці музики, спеціалісти дадуть нам, певне, докладну оцінку Лисенка як композитора та художника, вияснять, чим він був серед творців-музик. Але для нас, широкого кола його послідовників, чи не природнішим, ближчим і далеко зрозумілішим буде цей образ вічно молодої душі, що була Інтимною Силою українського руху, його вогнем і живим зв`язком, що збирала порізнених у єдиний гурт і звідси, з центра, оживляла всіх одною думкою».

Оксана МАНІВЧУК,

викладач Надвірнянської дитячої музичної школи.


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2012/11/mykola-lysenko-symvol-i-sovist-ukrajintsiv-2/

URLs in this post:

[1] «Народній Волі» 130-131 від 23 листопада ц. р.: http://volya.if.ua/2012/11/mykola-lysenko-symvol-i-sovist-ukrajintsiv/

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.