Газета по-надвірнянськи
 

Микола Лисенко – символ і совість українців

23 листопада 2012, 12:19 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 395 переглядів

Благословенна Полтавщина стала колискою пісенної молодості Миколи Лисенка (1842-1912 рр.), була йому натхненням і славою. Як найдорожчий скарб проніс він до сивини любов до рідної землі. Сюди повертався Микола і в студентські роки. Як сам казав, була в нього «велика потреба повештатися між селянським людом, зазнати його світогляд, записати його перекази, споминки, загадки, прислів`я, пісні та співи до них».

Видатний піаніст, хоровий диригент, композитор походив зі старовинного козацького старшинського роду. Його прапрадід Іван Якович Лисенко був полковником Чернігівським, Переяславським і наказним гетьманом України 1674 року. Майбутній композитор отримав блискучу освіту в Харківському та Київському університетах. Захистив кандидатську дисертацію з біології. Йому пророкували блискучу кар`єру вченого, пропонували залишитися викладати.

——————————————-

Надвірнянська дитяча музична школа та відділ культури і туризму РДА

запрошують краян на вечір української музики «Мистецька палітра Миколи Лисенка», який відбудеться у неділю, 2 грудня ц. р. о 14-ій год. у приміщенні районного будинку культури.

У програмі – обробки українських народних пісень, хорові та інструментальні твори, романси, уривки з опер у виконанні солістів РБК, викладачів та учнів музичної школи, муніципального естрадного оркестру РБК, хору «Феліціо».

——————————————-

Але М. Лисенко обрав собі інший шлях, пов`язавши своє життя з музикою. Далі – два роки навчання у консерваторії в німецькому місті Ляйпціґу. Екзаменаційна комісія визнала фортепіанну гру випускника М. Лисенка гідною відзнаки і видала дозвіл на право концертувати Європою. У цих концертних подорожах він виступав пропагандистом української музики.

Витончений український політик. Заборонене українською мовою у царській Росії він переклав на музику. Попри політику царського уряду, спрямовану на знищення української мови, що простягалася й на музичну сферу, зокрема, Емський акт 1876 р. забороняв також і друкування текстів до нот, Микола Лисенко займав однозначну й непохитну позицію щодо статусу українського слова в музичній творчості. Доказом принципового ставлення митця до українських текстів є те, що у своїх численних хорах (26) і солоспівах (понад 100), написаних на слова різних поетів, він звертався переважно до українських авторів (І. Франко, Т. Шевченко, Л. Українка, О. Олесь, О. Кониський та ін.), а коли брав за основу вірші інших – наприклад, Г. Гайне чи А. Міцкевича, то завжди у перекладах, здійснених М. Старицьким, Лесею Українкою, М. Славинським та ін.

Понад півстоліття М. Лисенко віддав композиторській діяльності, написавши більше тисячі самобутніх різноманітних за формою, обсягом і значенням творів, але композиторська праця ніколи не приносила йому матеріальних вигод. Лисенко утримував сім`ю тільки за рахунок викладацької діяльності. Багато часу витрачав на приватні уроки викладання музики в Інституті шляхетних дівчат. Лише ночами міг займатися своєю улюбленою справою – писати музику.

Виходець із козацького роду М. Лисенко козаків вивів на сцену. Його «Енеїда», «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» народили українську оперу, а «Пан Коцький», «Коза-Дереза» – її дитячий жанр. Епохальна опера «Тарас Бульба» – вершина української класичної музики. У книзі «Спогади сина» Остап Лисенко написав, що 35 років, майже все творче життя, його батько думав над долею своєю улюбленої «дитини» – оперою «Тарас Бульба». Ще у 1870-х роках у Лисенка народилася ідея створення народної опери. Намір зміцнів, коли композитор разом із археологічною експедицією побував на місці Запорізької Січі. Після тієї поїздки вирішив написати оперу на основі знаменитої повісті М. Гоголя. Його захоплювала незламна сила волі, мужність, відвага Бульби та його палка любов до України. Десять років разом із Михайлом Старицьким (автором лібрето) він працював над оперою. Петро Чайковський пропонував допомогу в постановці «Тараса Бульби» у Петербурзі, але композитор не погодився, вважаючи, що опера про національного героя спочатку повинна прозвучати в Україні. На жаль, опера «Тарас Бульба» не побачила світла рампи за життя ні Лисенка, ні Старицького. Прем`єра вистави відбулася тільки 1924-го у Харкові, а в 1937 р. – у Києві.

Композитор повністю завершив оркестрування опери. Але через те, що у Лисенка не було диригентської симфонічної практики, після смерті композитора довелося редагувати оперу. Авторська партитура загубилася. Виявилося, композитор передав ноти для видання у фірму «Леон Ідзіковський», відоме на той час музичне видавництво. А коли сім`я Ідзіковських емігрувала до Польщі, митрополит Андрей Шептицький викупив весь український фонд. Там виявився рукопис Лисенка. Після смерті владики УГКЦ у Львові, розбираючи архів, натрапили на ці унікальні рукописи. Партитуру передали на зберігання до нотного відділу Львівської публічної бібліотеки.

Радянське музикознавство вважає «Тараса Бульбу» народною музичною драмою. А Лисенко на перше місце ставив трагедію Тараса й Андрія про роздвоєння особистості та штучне зіткнення двох народів. Подивімося на оточення Лисенка: Тадей Рильський, Борис Познанський – поляки. Його хвилювала тема українця, якого намагалися ополячити, та поляка, який свідомо служив українській культурі. Старицький і Лисенко створили першу українську оперу про національного героя. Саме тому автори змінили фінал і не «вбивали» свого Тараса.

Цікавою мала стати постановка Леся Курбаса. Йшов 1919 рік. Денікін захопив Київ. Театр згорів. А у 1930-ті роки Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Максим Рильський вирішили редагувати оперу. Перед ними радянська цензура поставила завдання: змінити фінал, привівши оперу до гоголівської повісті, коли Бульбу спалюють. Тому нині існують кілька варіантів цієї опери.

Оксана МАНІВЧУК,

викладач Надвірнянської дитячої музичної школи.

(Далі буде)

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!