«Не згасни, свічко Пам’яті»

1932-1933 рр. – найчорніший час між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі. Десять мільйонів зморених голодом дітей України – наслідки більшовицького геноциду. Їм – неоплаканим і неоспіваним, їм – похованим у спільних могилах без труни й молитви, позбавленим шани, присвячено вечір пам’яті й скорботи 23 листопада у Саджавській ЗОШ І-ІІІ ст.

У залі моторошно, тривожно, сумно. На фоні символічного снопика пшениці горить свіча Пам’яті. У скорботі образ Матері Божої, яка так і не змогла захистити своїх дітей від мученицької смерті. Боляче колять серце слова, які долинали з мікрофонів, учнів і вчителів, присутніх на невгасному соборі пам’яті.

Підготувала і провела захід педагог-організатор Грицюк О. М. Разом із ведучими вечора дев`ятикласниками Мар`яною Герей та Іриною Борейко усі присутні «ступали» тернистими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Немов електричним струмом, пробивають тіло слова віршів, які читають учениці Марійка Грицюк, Марійка Якуб`як, Мар`яна Мандзюк, Марійка Кнігніцька, Іванна Марчук, Надія Джигринюк.

Це остання хлібина, остання?..// Очі горем налиті вщерть,// Батько й діти не їли зрання,// Це остання хлібина, остання…// Після неї – голодна смерть.//

Під сумну, повільну мелодію «випливають» три зіроньки – дитячі душі, котрі померли від голоду і відійшли у вічність. Ніхто не читав над їхнім прахом Божої молитви, не проводжав в останню путь, не несли їх домовини із пошаною на плечах. Їх просто волокли до загальних ям на 50-100 чоловік, засипали землею у рівень так, щоб не видно, де ці могили. Та цей страхітливий злочин ніколи й нічим не стерти з пам’яті. Звучить пісня «Свіча» у виконанні Яни Янчій. Не сьогодні це сказано: час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Час говорити.

Грицюк О. М. провела презентацію й учні змогли глибоко, емоційно, змістовно усвідомити ці трагічні сторінки історії. У школі всі педагоги і директор школи Кузьмин І. І. докладають зусиль, щоб майбутнє покоління не було байдужим і черствим до чужого горя, щоб не замовчували правду, не дали повторитися трагедії 1932-1933 рр. Вона завжди об’єднуватиме всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією ідеєю.

Кожен із нас торкнувся пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цих свічок нехай стане даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою.

Марія МАЦЬКО,

заступник директора з виховної роботи Саджавської ЗОШ І- ІІІ ст.