Газета по-надвірнянськи
 

Трагедія надвірнянського гетто та урочища Буковинка

30 листопада 2012, 11:39 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 669 переглядів

(Продовження. Поч у «Народній Волі» №№ 128-129, 130-131

від 16 і 23 листопада ц. р. у публікаціях «Жидівський кагал Надвірної…»)

З окупацією Надвірної у липні 1941 року починаються найтрагічніші сторінки історії жидівського кагалу. В Надвірну зігнали євреїв, котрі намагалися перейти кордон з Угорщиною. Люди пам’ятали, що у вересні 1939-го ця країна прийняла більше ста тисяч біженців з окупованих польських земель. Та часи змінилися – угорці самі депортували із Закарпатської України євреїв, які там проживали. Зрозуміло, що угорська влада змушена була виконувати волю Гітлера щодо знищення євреїв. З іншого, не бажала це робити на власній території. Надвірнянська жидівська община простягнула своїм одновірцям руку допомоги, організувавши харчування, розселивши їх по власних родинах та в синагозі. Загалом, угорська окупаційна влада стосовно євреїв виявилась досить поблажливою. Наскільки відомо, їх задіяли для виконання робіт з ексгумації трупів осіб, розстріляних радянськими спецорганами в урочищі Буковинка та під Городищем.

У вересні угорці віддали місто німецькій адміністрації. Одразу створили юденрат (як пародію на орган самоуправління жидівської спільноти під неусипним патронатом гестапо). Керувати призначили Максиміліана Шелла, помічником його був Іцхак Шапіра(о). Усіх жидів зобов`язали носити опізнавальні стрічки із чітким трафаретом шестикутної «зірки Давида». Сталися прояви ненависті з боку окремих представників польського та українського населення, внаслідок чого вбили кілька десятків чоловік, зокрема, голову ради общини доктора Старера. Одна з причин такого негативу в тому, що євреї складали кістяк місцевих політичних партій прорадянського скерування.

Незабаром провели першу акцію, під час якої розстріляли, за різними даними, від 900 до 2500 євреїв. Сталося це 6 жовтня 1941 р. у перший день іудейського свята Суккот. Місцем страти вибрали рів у згаданому урочищі Буковинка. Тут у 1914 році австрійці зберігали артилерійські боєприпаси. Зранку євреї міста мали зібратися на площі біля костелу та початкової школи (ймовірно, плебанії), де гестапівці сортували щодо використання частини їх як робочої сили. Звідти вантажівками вивозили в Буковинку.

Серед дослідників побутує думка, що розстрілом керував шеф Станіславського гестапо гауптштурмфюрер Ганс Крюгер, котрий у липні 1941-го у Львові знищив польських професорів. За вбивство кількох десятків тисяч люду його засудили до пожиттєвого ув’язнення. Смішно й згадувати, пом’якшенням стало те, що його під час війни (1942-1943 рр.) засудив гітлерівський суд за розголошення державної таємниці рейху, бо мав необережність проговоритися сторонній особі (ув’язненій польці) про масові вбивства євреїв та поляків. Хоча на судовому процесі він категорично стояв на тому, що його засудили за «вороже ставлення до гітлеризму». Певно, суд це врахував, бо вирок виявився досить поблажливим.

Та зі свідчень очевидців, котрі дивом уціліли, випливає, що розстрілом у Буковинці безпосередньо керувала особа на прізвище Varchmin (Варчмін) з іменем Ернст. Ймовірно, він був офіцером поліції, і мав у підпорядкуванні третю роту 133-го поліцейського батальйону. Про нього збереглися сповнені цинізму слова, мовлені одним із помічників (або із його звіту керівництву по телефону): «Весілля пройшло успішно, але ми не були готові до такої великої кількості гостей». Суть цієї фрази: гестапівцям не вистачило набоїв для розстрілу, тому близько 300 чоловік «гостей» відправили назад до міста. Зрозуміло, що до стандартної стрілецької зброї у німців набоїв вистачало, та кати використовували якусь специфічну, зручну в їх «роботі», марку пістолета чи рушниці (можливо «манліхер») . Щось подібне згадують й у випадку екзекуції в урочищі Страгора поблизу Лоєви. Лише з тією різницею, що виконавець страти вимагав для себе у перервах між партіями власноруч страчених добрячу чарку чи то кубинського рому, чи то шотландського віскі. Після завершення свого «трудового дня», гестапівці теж цілу ніч гучно бенкетували в одному з ресторанів міста.

 Зазвичай, військовослужбовці вермахту цуралися бруднити руки кров’ю мирних жителів. Тому для виконання екзекуцій створили спеціальні айнзатцгрупи поліції безпеки та СД.

Як не дивно, деяким із приречених вдалося уникнути смерті. Серед них два товариші: Еміль Брігг із Делятина та Йошко Вундерман із Надвірної. Відкуплялися наявними при собі грошима та коштовностями. Згадують, що кількох чоловік побили до непритомності й так їх залишили у кущах. Довелося чути версію, що комусь із поранених вдалося вибратися з ями. Не беруся судити про це, як про прояв своєрідного милосердя з боку представників місцевої поліції, бо це мізерний відсоток від загальної кількості. Очевидці тих подій згадували, як земля на місці страти ворушилася: гестапівці практикували скидати якусь частину євреїв на дно ями ще живими, прикидаючи їх поступово трупами застрелених.

Згаданий Еміль Брігг якийсь час переховувався у Делятині та по гірських селах, справив, певно, собі легітимні документи. Пережив війну, залишив по собі спогади. Зокрема, у 1963 р. свідчив перед створеною в Ізраїлі комісією з розслідування нацистських злочинів.

 У згаданих матеріалах згадують єврейку-красуню Джудіт Клейнман. В 1936 році вона виїхала до Палестини, та перед самим початком війни навідалася до родичів у Надвірну, де розділила їх трагічну долю.

Навесні 1942-го у Надвірній створили жидівське гетто, орієнтовні межі якого перебували у прямокутнику сучасних вул. Котляревського, княгині Ольги та Крушельницької, позаду існуючої на той час синагоги. Територію обгородили високим дерев’яним парканом та колючим дротом, причому всі матеріали мали бути забезпечені самими євреями. Загалом існували два гетто: гетто «А» для тих, кого використовували для виконання робіт, умови утримання там були більш-менш терпимими. Гетто «Б» (позаду синагоги) – для тих осіб, котрих не можна було використовувати для таких потреб – а умови там – нестерпні. Була спроба руками немічних стариків та дітей почати розбирання будівлі синагоги. Виходити за периметр гетто дозволяли лише особам категорії «А». 500-600 чоловік постійно працювали на тартаку і лісозаготівлях. Якусь кількість молодших за віком задіювали для робіт в окрузі, для чого створили спеціальні трудові табори.

У серпні 1942 року керівництво юденрату на чолі з доктором Шеллом арештували та передали в Станіславське гестапо. Суть звинувачення в тому, що члени юденрату дозволили якійсь кількості робітників покинути гетто без дозволу гестапо, направивши їх на роботу на скляний завод у місті Стрий. Насправді це виявилось авантюрою, скерованою на вибивання із жидів грошей. Коли община зібрала 25 тисяч злотих суми, то німці забажали ще 3 тисячі «штрафних» за протермінування. Після чого арештованих відпустили з тюрми.

24 жовтня 1942 р. німці зігнали всіх євреїв у синагогу, провели тотальний обшук на виявлення грошей та коштовностей, після чого їх, чоловік із 700, вивезли до Станіслава, де й розстріляли. У гетто залишилися лише спеціалісти потрібних німцям професій, на час визволення міста радянським військом у гетто їх уціліло заледве два десятки чоловік.

 У травні того ж року в Надвірну звезли євреїв із Зеленої, Пасічної (разом 73 людини), Стримби (24), та інших сіл округи. Загалом, за 1942 р. у гетто від голоду і хвороб із приблизно 2800 чол. померли близько 800. Інших восени 1942 року перевезли до Станіслава і там розстріляли. Якусь частину відправили у табір смерті Белжець.

Варто згадати і про своєрідний акт милосердя гестапівців. При гетто діяв шпиталь, в якому все робили, щоб хворі чимскоріше помирали. Діяв дитячий притулок для осиротілих єврейських дітей, функції якого були аналогічні зі шпиталем – ні продуктами, ні медикаментами ці заклади не забезпечували. До того ж, там свідомо підтримували антисанітарію, «пацієнти» цих закладів за короткий час помирали від тифу, дизентерії тощо.

За деякими відомостями в гетто організували якийсь комітет, котрому вдалося встановити контакт із селянами із навколишніх сіл. В обмін на цінності у гетто передавали харчі. Із розповідей старожилів довідуємося, що у гетто міг статися спротив: кілька чоловік, доведені до відчаю, знешкодили вартового, це дало можливість якійсь кількості в’язнів втекти та сховатися у лісах. З метою їх пошуку німці організовували облави, за інформацію про перебування втікачів обіцяли винагороду. Про участь у цих заходах українців, зокрема, формувань УПА, інформація двояка. Не обходилося без того, що мали місце прояви неприязні. У той же час багато місцевих жителів йшли на ризик, допомагаючи знедоленим. Справа ця була досить ризикованою. Та, незважаючи ні на що, деякі християнські священики виписували втікачам свідоцтва про хрещення, щоб таким чином врятувати від неминучої загибелі.

У той же час вкралася суттєва помилка у згаданих вище матеріалах Нью-Йоркської публічної бібліотеки. У деяких спогадах вказують, що до масового вбивства євреїв у Буковинці причетні вояки дивізії «Галичина». Це є повним абсурдом, бо у жовтні 1941-го цього військового формування ще не існувало.

Водночас, у тих же спогадах знаходимо припущення, що вороже ставлення українського населення до жидів викликане тим, що окремі з них сприяли НКВД у виявлені українських націоналістів, котрих розстріляли у тому ж урочищі Буковинка декількома місяцями раніше.

Краще з майна страчених відправили до рейху, менш вартісне розпродане за безцінь місцевим жителям. Будинки, що належали єврейським родинам, по війні заселяли прибулі в Надвірну переселенці зі східних регіонів Радянського Союзу.

Згаданий Ернст Варчмін по війні на довгий час затаївся, та уникнути кари за масові страти євреїв, поляків та українців на Станіславщині (можливо, й Буковині) йому не вдалося. Особу Варчміна та причетність його до злочинів виявили наприкінці 1960-их. 6 травня 1968 року над ним почався судовий процес, 13 липня 1972 р. Верховним федеральний суд Німеччини засудив його до довічного ув’язнення.

Михайло АНДРІЙОВИЧ,

член Національної спілки журналістів України та історико-просвітницького товариства «Меморіал».

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!