Поштовх до доброчинності: про що просила баба Ганна

Четверта за рахунком доброчинна акція завершилася минулої п`ятниці демонстрацією фільму «Один день одинокого життя» та зустріччю духовенства УГКЦ і УПЦ Київського патріархату з учнівською молоддю у районному будинку культури за участі заступників голови РДА Богдани Ковалюк та Надвірнянського міського голови Василя Василенка, директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Романа Огерука у супроводі духовних пісень хору «Вервичка» (кер. Олеся Борищак).

Богдана Ковалюк, Василь Василенко та Роман Огерук переконані, що Всевишній творить дива людськими руками

І якщо для перших, зокрема, деканів отців Олега Траска (УПЦ Київського патріархату), Андрія Будзака («Карітас», УГКЦ) та пароха с. Гвозда о. Івана Гедзика (УГКЦ) це була ще одна чудова нагода звернутися до шкільної юні з проповідями на тему милосердя, про вічні нетлінні цінності і скороминучість матеріального, то для старшокласників Надвірної – відверта розмова про всю правду життя, символічний урок християнської моралі.

Духовні отці Олег Траско і Андрій Будзак закликають до практичного милосердя

Як зазначила ідейний натхненник цього гуманітарного заходу Богдана Ковалюк, завдяки першим трьом акціям вдалося зібрати кошти на лікування конкретних маленьких краян з особливими потребами. Нинішня акція, за назву якої взяли слова Івана Златоустого «Дай хліб – і візьми рай», що відбулася за сприяння голови РДА Володимира Калічка, за безпосередньою участю священиків, релігійних громад двох конфесій, благодійного греко-католицького фонду «Карітас» та органів місцевого самоврядування, спрямована на допомогу самотнім жителям району. На теренах Надвірнянщини проживає майже півтори тисячі таких краян, котрих, крім гіркої самотності, спіткали ще й різні недуги. Їх об`єднує й те, що всі вони свого часу чесно трудилися на державу, але нинішня пенсія та інші соціальні виплати не забезпечили цим людям не те що безхмарної старості, а практично фізіологічного виживання. А, отже, вічними супутниками їхнього земного життя стали злидні, убогість. Власне про них відзняли соціальний фільм журналісти ТРК «Надвірна» під час подворного обходу такої категорії жителів району священиками спільно з працівниками терцентру.

– На сьогодні, – розповів Роман Огерук, – у 17 населених пунктах району обслуговують 402 самотніх краян, серед яких 70 одиноких інвалідів. Решта потребуючих жителів району в 14 селах, де не залучені наші соцпрацівники, дуже сподіваються на допомогу місцевої влади, громади, – наголосив Р. М. Огерук.

– Акція «Дай хліб і візьми рай» привернула увагу всіх небайдужих до проблем самотніх краян, зокрема, і районної влади. За її результатами вдалося зібрати майже 9 тис. грн. (1 тис. грн. вручили безпосередньо в залі РБК самотній жительці села), а також зорганізували в голови РДА нараду, – сказала Богдана Ковалюк. – Ми вирішили підготувати Програму соціальної допомоги, до чого залучимо органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, церкву, громадські організації. Закладемо кошти в районний бюджет; облікуємо усіх самотніх краян; закріпимо за кожним священика й волонтерів із середовища учнівства, а також активістів громадських організацій.

Дякуючи усім, причетним до проведення благодійної акції, Богдана Ковалюк критично оцінила той факт, що аж тепер (запізно) дізналися про проблеми таких краян. Питання, скажімо, полагодити телевізор чи зрізати дерево, що нависло над хатою, довелося піднімати на …районному рівні. Або скільки треба залучити спеціалістів і часу, щоб розв`язати проблеми із протезуванням нижньої кінцівки інвалідові?.. Словом, питань до усіх відповідальних осіб назбиралося чимало.

Та директор терцентру радий, бо каже, що влада за останні два роки завдяки Володимирові Калічку звертає більше уваги на таких соціально вразливих краян. Ось уже і приміщення виділили під соціальний пансіонат для них. Треба лише поремонтувати.

Ну а те, що почуття доброчинності не надто «рве» душу – то закономірно. Адже в Україні загалом благодійність не заохочується державою і не є престижною і популярною особливо серед національного бомонду всякого штибу. Хоч давня мудрість гласить: колись у багатих був звичай щодня влаштовувати обіди для убогих. Коли багатий помирав, з того стола, за яким харчувалися бідні, йому робили домовину. Бо людина, помираючи, бере із собою на той світ лише доброчинність, якою займалася ціле життя. Чи варто щось додавати до цього?..