Газета по-надвірнянськи
 

Село без сільради, або досвід Польщі у реформуванні місцевого самоврядування

28 грудня 2012, 12:45 | Рубрика: Влада, Світ Версія для друку Версія для друку 514 переглядів

Під час кожних урочистостей з нагоди Дня місцевого самоврядування звучать думки про те, що існуюча система місцевого самоврядування в Україні потребує реформування. Не стали винятком і цьогорічні урочистості. Крім того, цій темі присвятили й окрему статтю «Реформування – як стимул розвитку територіальної громади» у «Народній Волі» від 7 грудня. До Вашої уваги ще декілька думок з цього приводу.

Уже протягом тривалого часу в суспільстві та в наукових колах «витає» думка про необхідність проведення адміністративно–територіальної реформи. Якщо пригадуєте, у першому «помаранчевому» уряді 2005 року, навіть, існувала посада віце-прем’єра з даного напрямку, яку займав «комендант Майдану» Роман Безсмертний. На жаль, результатів роботи «профільного» віце-прем’єра Україна так і не побачила. Проектами залишилися також і Концепції реформи адміністративно–територіального устрою України та місцевого самоврядування, розроблені Мінрегіонбудом під керівництвом Василя Куйбіди, який в уряді Тимошенко відповідав за цю ділянку роботи. Теперішній уряд «ніби забув» про цю проблему, але вона все одно не зникне.

Більшість науковців розуміє, що існуюча в Україні система адміністративно-територіального устрою та система місцевого самоврядування не відповідають потребам суспільства, оскільки переважна більшість територіальних громад через їх надмірну подрібненість та надзвичайно слабку фінансову базу не спроможні до виконання усіх повноважень місцевого самоврядування.

Тож, яким шляхом піти? Як реформувати цю недолугу пострадянську систему адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування?

Найбільш дискусійним в Україні є питання укрупнення громад. У багатьох випадках такий крок є доцільним, але ні одне село не хоче залишитися без сільради. «Підливають олії до вогню» і працівники апарату сільських рад, які, у такому випадку, мають шанс залишитися без роботи. Крім того, люди бояться, що слідом за сільрадою з села зникне ФАП, середня школа, будинок культури, а добиратися до сусіднього села по наших дорогах та нашими маршрутками не так вже й легко. Може, слід розпочати реформу з розвитку інфраструктури, будівництва та ремонту доріг, реконструкції об’єктів соцкультпобуту?

Завдяки одному з поширених в Україні проектів міжнародної співпраці мені довелось побувати у Польщі, де ознайомився з їх адміністративно-територіальною реформою та чинною системою самоврядування.

Поляки кажуть, що ад­міністративно-територі­альна реформа у них є найвдалішою, хоча, на мою думку, ніякої реформи у пострадянській Польщі не було. Те, що вони називають «реформою 1990 року», стосувалося воєводств та повітів (аналогія в Україні – область та район). Саме ж укрупнення громад, поділ сіл та міст здійснювали у «радянські» 1970-ті роки, коли ніхто нікого не питав. Може, тому зараз полякам так легко говорити про вдалу реформу, коли у 1990-х роках не зачіпали того, що є найближчим до кожного селянина, і через що в Україні і точаться зараз дискусії.

З іншого боку, хочу зазначити, що багато елементів системи адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування Польщі варті уваги. На цьому зупинимось трохи детальніше.

Територіальне самоврядування Польщі включає в себе три рівні: ВОЄВОДСТВО – ПОВІТ – ГРОМАДА (ҐМІНА).

Базовою одиницею самоврядування є громада (ґміна), яка виконує всі завдання, крім тих, які не віднесені до повноважень воєводства чи повіту. Ніякої прив’язки до кількості населення чи території немає. Зокрема, є ґміни, що налічують 1млн. 700 тис. населення (Варшава) і які налічують 1400 жителів.

До системи самоврядування громади входять: Рада ґміни та війт ґміни (у містах – бургомістр). Стосовно сільських громад (ґмін), то вони у Польщі складаються з багатьох сіл, з яких одне виконує функцію центрального («столиця громади»).

Рада та війт знаходяться у центральному селі («столиці ґміни»). В інших селах, які входять до ґміни і не мають статусу громади, Рада утворює допоміжні одиниці громади – сільські староства (солецтва), які включають територію одного або кількох сіл. На чолі сільського староства стоїть сільський староста (солтис), якого вибирають на зборах жителі села.

Для прикладу візьмемо одну з ґмін, яку я відвідав у складі української делегації. Населення ґміни – 6 тис. жителів. Ґміна із 13 сіл, загальною площею 12 тис. га. включає в себе 13 староств (солецтв) і, відповідно, 13 солтисів. Солтис виконує свої обов’язки на громадських засадах і, як правило, має свою основну роботу. Ґміна може компенсувати солтису його витрати, пов’язані з громадською діяльністю (проїзд, проживання, харчування). Солтис наділений адміністративними функціями, а також має право збирати податки із жителів села, видаючи відповідні квитанції. Саме солтис є тією рушійною силою, яка активізує жителів села, він, як правило, є організатором робіт з благоустрою свого села.

У той же час в адміністрації громади, про яку йде мова, працюють 25 осіб. Війт у Польщі – виборна посада, інших працівників призначають. Війт може мати і початкову освіту, але заступник війта – тільки вищу. Секретар ґміни повинен мати вищу освіту, до призначення перебувати на керівній посаді не менше як 3 роки і не може бути депутатом Ради ґміни та членом будь-якої партії.

За словами війта цієї громади, на початку 1990-их у ґміні було 7 шкіл, а зараз 3 школи. У той же час ґміна має 2 власні автобуси, які використовують для перевезення дітей, а також з іншою метою. Ґміна теж уклала угоду з одним приватним перевізником.

Бюджет цієї ґміни – 19 млн. злотих (близько 57 млн. грн.), з яких тільки 35% – власні надходження, решту – дотації та субвенції з бюджету держави. (До слова, громаду, про яку йде мова, вважають найбіднішою у Поморському воєводстві Польщі).

 Незважаючи на наведені цифри, сільським громадам Польщі (як не дивно!) постійно не вистачає грошей на соціально-економічний розвиток. Тому держава запровадила співфінансування місцевих заходів. Тобто, якщо громада села хоче збудувати чи відремонтувати якийсь об’єкт, чи провести благоустрій, то гроші з бюджету будуть виділені тільки при умові, що 10–30% зберуть самі жителі села. Таким шляхом у селах будують стадіони, дитячі майданчики, парки та інші об’єкти. Співфінансування сприяє активізації сільської громади, забезпечує бережливе ставлення до збудованих об’єктів, адже людина, яка вклала гроші, уважніше ставитиметься до того майна.

Вартим уваги досвідом польських сільських громад є створення сільських світлиць. Це є свого роду аналог наших сільських клубів (будинків культури), які у Польщі стають культурними осередками села. Світлиці укомплектовані всім кухонним приладдям (плити, посуд і т.д.), необхідним для проведення свят (весілля, іменини). Кожен житель села може орендувати світлицю за досить низьку оплату (50-100 злотих) для святкувань. Залежно від зацікавленості жителів того чи іншого села, у світлицях розміщують тренажерні зали, тенісні столи, комп’ютерні кабінети, музеї. В одному з маленьких сіл, де немає костелу, у світлиці розкладають церковну атрибутику і проводять богослужіння. У випадку проведення святкувань церковну атрибутику в світлиці замінюють на святкову. Доводилось бачити у світлицях і кімнати відпочинку і, навіть, громадський ресторан-колибу, де місцевий війт із солтисом частував українську делегацію сільських, селищних голів ковбасками з пивом…

Необхідність проведення адміністративно-територіальної реформи та реформи самоврядування в Україні скоро назріє так, що ми змушені будемо робити конкретні кроки в цьому напрямку. І прийдемо ми до укрупнення громад. У контексті написаного виникають запитання: «Чи погано, коли буде одна сільрада на 10 сіл? Чи виживе село без сільради?».

Насамкінець хочу навести слова одного польського війта, який сказав: «Колеги, придивляйтесь до нас, але будуйте щось своє».

То ж, яке самоврядування ми збудуємо в Україні?

Андрій КРИЦЬКИЙ,

депутат районної ради, голова депутатської фракції ВО «Свобода».

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!