Крути – символ національної честі

Бій під Крутами входить у нашу історію як зразок офірності, мучеництва і героїзму. Кажуть, звичайно, що Крути – українські Термопіли, подібні до грецьких, під якими поліг смертю героя спартанський цар Леонід зі своїми 300 воїнами, стримуючи в році 481-му до Різдва Христового навалу війська царя перського Ксеркона, який мав 1700000 душ свого війська. Цей бій під Термопілами впродовж 2500 літ до Крут був для всіх народів світу зразком жертвеності для батьківщини, самопосвяти для свого народу. З цього боку дійсно є схожість поміж спартанцями Леоніда і нашою «крутянською» молоддю.

Однак, не треба забувати, що Спарта у час події в Термопілах була уже 300 літ не лише самостійною державою, але і гегемоном над іншими державами тодішньої Греції, а Україна до часу Крут 264 роки існувала в неволі, в якій стратила навіть ім’я своє. У Спарті цілий уклад життя, побут були мілітаризовані. У Спарті матері і сестри своїм синам, братам і нареченим, випроваджуючи на війну, зичили: «Зо щитом або на щиті». А в Україні – плач за новобранцем у народних масах. Та й література наша від тих народних мас не відстає: у Винниченка солдат тільки той, хто розстрілює революціонерів, або, як його «Боротьба» є просякнута відразою і нехіттю до військ. Те ж саме бачимо у Кобилянської у творі «Земля» і т. п. У Спарті цілий народ був за Леонідом із його спартанцями, чекав від його героїзму, як чогось звичайного. Цілий геній народний був з ним, а в Україні роз­агітоване багатотисячне військо оголошувало нейтралітет, залізничники і нарід не лише не були з «крутянцями», а, навіть, вороже наставлені до них. Спартанці в Термопілах використали непереможну природу, місцевість їм сприятливу, а «крутяни» опинилися у чистому полі.

На тлі оцих обставин Крути є далеко вищі героїзмом й офірністю за спартанські Термопіли. Не бракує жалів і від провідників тодішньої української армії на те, що даремно, необачно вислали на загибель юнацтво українське, що його жертва занадто висока і нічим її оплатити, віддячити. Уряд і провід військовий можуть собі дозволити ці жалі. Бо і від них немало залежало і залежатиме, щоб Крути більше не повторилися.

На сьогодні Україна має ще сильнішого північного ворога, світ ще більше байдужіє до наших змагань і волі, то чи товаришам, полеглим під Крутами, чи то сучасній молоді треба бути завжди готовими до Крут. Коли треба буде, коли не знайдеться інших виходів і можливостей – Крути мусять бути. Потрібно завжди про це пам’ятати. Тоді менше буде прикрих несподіванок.

Крути – це символ нашої вічної непідготованості, символ вічної нашої самітності перед лицем фатальної небезпеки, і то не завжди тільки з нашої вини. Не довго, на той раз, тяглася окупація московськими бандами України. Їх вигнали з нашої землі, і 19 березня 1918 р. тіла замордованих «крутян» розшукали і привезли до Києва. Березневе українське сонце пестило вкриті червоною китайкою домовини – то українська столиця, молода Українська Держава, урочисто ховала перших своїх безстрашних Героїв. Тих, які гордо, за лицарським козацьким звичаєм, душу й тіло поклали, за самостійність, за незалежність, за волю Батьківщини. Поховали ці українські гордощі недалеко від могили першого українського князя – біля Аскольдової могили.

І струменіли щирі сльози на сиву бороду першого Голови Української Держави проф. Михайла Грушевського, коли він тремтячим голосом говорив: «Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам`ять на віки вічні. Славна смерть за Україну».

Сьогодні, у 95-ту річницю їх геройської смерті, із гордощами національними, що український народ має, нехай і трагедію, але Крути, схилімо свої голови у глибокій пошані перед їхньою світлою пам’яттю!

Вічна слава Героям Крут!

За історичними джерелами.