«Начетверо розкопана Розрита могила»

Сумно приїжджати на рідні землі і бачити оці розриті могили. Проминуло уже п`ять років з того часу, і до сьогодні нічого не змінилося. Згадую публікацію у газеті «Наше слово» (Варшава, Польща) ще у 2008 році. Подаю її зміст повністю.

«Як же ці сумні Шевченкові рядки передають суть нікчемного факту, який стався у маленькій місцевості Василів Великий на Замойщині, де лиха людська рука сплюндрувала могилу 13 борців за волю України, котрих у 1946 р. похоронено за цвинтарною огорожею. Тим більше прикро, що сталося це напередодні приїзду прочан до рідних сіл: Вербиці, Лісок, Білостоку і Гільча. У Василеві вони застали вирвані стовпці, не було таблиці і хреста та перекинений вазон із квітами.

Зродились сумні рефлексії: як же нам далі прагнути до польсько-українського поєднання, коли зустрічаємось із такою «християнською» нікчемністю. Де нам знайти спокій хоч би для тих, що спочили у сірій землиці».

Ігор ЛІНГ.