Газета по-надвірнянськи
 

Словом торкнутися душі

18 січня 2013, 11:47 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 1,020 переглядів

У Чорноославській ЗОШ І-ІІІ ст. учителі зарубіжної літератури Наталія Жолобчук і Надія Шуверюк провели плановий тиждень світової літератури. Відбулись різні заходи, але особливо зворушив конкурс творчих робіт. Теми, які винесли на конкурс, завжди близькі кожній людині. Наприклад; «За гроші можна все?», «Як я розумію щастя», «Любов – чарівні камінці-перли, які легко розгубити, але тяжко зібрати», «Життя дається один раз», «Яке воно – кохання?», «Добре ім`я – найкраще багатство». Ці одвічні істини залишили глибокий відбиток в учнівських творах. Усі учасники вклали свою душу, розкрили свої творчі здібності, змусили присутніх задуматися ще раз над одвічними поняттями – про життя, любов, щастя. І всі дійшли до однієї думки; «Людиною стати – це мистецтво».

Пропонуємо відгуки наших вихованців.

Наталія ЖОЛОБЧУК,

учитель зарубіжної літератури Чорноославської ЗОШ І-ІІІ ст.

Любов – це чарівні камінці-перли, які легко розгубити, але тяжко зібрати

Любов… Кожен її прояв блаженний, адже Бог благословляє кожне щире почуття людини. «Люби ближнього свого і воздасться тобі» – цієї заповіді повинен дотримуватись кожен.

А що може бути кращим, як не прожити своє мізерне життя з вірою та безмежною любов’ю в серці до Всевишнього?! Адже ця любов настільки взаємна та безкінечна, що ніколи й не подумаєш протилежне. Все, що він дає нам: добре чи погане, робить нас тільки сильнішими та спонукає до ще більшої поваги та віри.

Згрішити, образити Бога не важко, та потім звернути на правильний шлях і випросити прощення, набагато складніше. Адже любов, як камінці-перли, їх дуже легко розгубити, але тяжко зібрати.

Щоб заслужити прихильність Творця, не сумнівайся у своїй любові до нього, нехай твоя віра залишиться непохитною, думки чистими, а серце відкритим не тільки до любові Всевишнього, а й до ближнього.

Людина стає цілковито щасливою тоді, коли не тільки її люблять, а й вона дарує свою любов іншим.

Мар`яна ШУВЕРЮК.

Життя дається один раз

З перших днів до останнього кроку на землі ми наділені найкращим щастям, яке може тільки бути – життям. І наше єдине призначення – берегти його, як ніщо інше. Ми тільки появляємось на світ, а у нас уже є все для спокійного і гарного життя. У нас є батьки, вони нас безмежно люблять і на той час вони для нас все: піклуються і доглядають за нами, навчають і розуміють нас, як ніхто інший. Які б не були батьки, а ми все ж таки повинні дякувати їм за те, що ми народилися, що ми здорові й розумні, що ми існуємо. Мабуть, на цілому світі не буває таких людей, які б не любили своїх дітей.

Щоб по-справжньому жити, а не просто існувати, потрібно всім серцем відчувати горе чужої тобі людини, вникати й допомагати їй. І відчувати себе потрібною. Щоб жити, потрібно навіть від найважчої роботи отримувати задоволення, щоб жити, треба мати найвірніших друзів, найкращих батьків і жити там, де ти народився, бо всі дороги світу ведуть у вишневий садочок, де твоя біленька хатинка з батьківським порогом. Буває, часом життя дає тобі сто причин, щоб плакати, а ти повинен показати, що в тебе є тисячі підстав, щоб усміхнутися. Люди, усміхайтеся частіше, бо кожна щира усмішка продовжує життя на кілька секунд й чому ви втрачаєте цю можливість, яка дає нам шанс жити вічно?

А й справді! Ми не вічні й життя дається тільки раз. Тож проживіть його так, щоб на схилі літ ви помирали з усмішкою і не хотіли повернутися в минуле, щось виправити, когось про щось перепросити, вибачитися. Ви не будете благати Всевишнього дати вам ще один шанс, бо ви все зробили правильно. Живіть не для того, щоб збагачувати земні дешеві цінності, а щоб примножувати багатство душі і розуму. Тоді, навіть, на Божому суді вам не буде за себе соромно. Ваш ангел-хоронитель ніколи не червонітиме за вас, а гордитиметься вами й тихенько показуватиме пальчиком, що ось ця людина прожила життя зовсім не марно.

Тетяна ІВАСИШИН.

Що потрібно для щастя?

У всіх порах року є щось дивовижне, прекрасне й особ­ливе. Хтось любить тепле і чарівне літечко, про яке можна мріяти цілий рік, щоб поніжитися під ясним сонечком, похлюпатись у блакитних хвилях, просто промчати босоніж по ранковій росі. Комусь до вподоби бабуся-зима, хтось просто любить засніжені доріжки, сніговиків та новорічні свята. Моїй маленькій сестричці подобається весна, вона любить спостерігати, як оживає ліс, як заводить свою пісеньку струмочок, а на берізці появляються перші бруньки.

А я чомусь найбільше люблю осінь! І не така вже це сумна пора, як пишуть видатні письменники і малюють художники. І не завжди за вікном сирість та дощ, часто навіть пробирається сонечко, і температура піднімається високо не тільки від того, що надворі тепло, а й від щирих усмішок перехожих. А я вірю в усмішки, вранці, незважаючи на погоду, я виглядаю у вікно, посміхаюсь і одразу до мене з-за хмарки підморгує сонечко.

А для щастя більше нічого й не треба. Чомусь із давніх-давен говорять люди, що кожен сам для себе будує щастя. Усім для щастя потрібно зовсім інше. Ніколи не можна сказати, що я знаю, що таке щастя, бо для кожного воно своє. Комусь не вистачає грошей, слави й кар’єри, комусь на схилі літ здоров`я, комусь кохання, а мені для щастя потрібно тільки холодного осіннього ранку – усмішки рідної людини, а там уже й день стане яскравішим. Йдучи вулицею, найбільше люблю спостерігати, як із клена осипаються листочки, як вони прощаються зі своїми гілочками до наступної весни. Не було такого ранку, щоб я не взяла в руки букетик із листочків і не торкнулася їх рапової поверхні. Одразу наповнюєшся духом осені. Віднесу той букетик додому і ще дуже довго буду милуватись ним.

Іванна БОДНАРУК.

Життя дається один раз

Життя – яке воно прекрасне, неповторне, унікальне, як хочеться ще хоч хвилинку прожити, зробити ще хоч один подих, кинути один погляд на всі чудеса, які нам дарує земля. Як його можна не любити? Не цінувати? Адже, життя – це ж подарунок Всевишнього. Що могло бути кращим подарунком, як не дана можливість прийти в цей світ, сповнений чудес, любові, яскравих переживань, емоцій та мрій.

Хтось скаже: « Життя – жахливе, а світ сповнений ненависті та несправедливості». Та не слід їх слухати – це слова слабкої особистості, яка опустила руки й не розуміє, а може, просто й не хоче розуміти, що людина, і тільки людина, може покращити цей світ і створити свою долю таким чином, щоб життя було яскравим та щасливим, а не похмурим і сумним.

Кожна людина – ювелір свого життя. Тільки старання та чисте серце зможуть створити найкращий та найбільш довершений діамант.

Цінуй життя! Воно дається нам всього лиш раз. Проживайте його з гідністю, з любов’ю в серці. Проживайте на повну кожну мить, яку Бог блаженно вам дарує, і дякуйте за це. Думайте не тільки про земне життя, а й життя після смерті, адже другої спроби прожити його – вже не буде!

Мар`яна ШУВЕРЮК.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!