Газета по-надвірнянськи
 

Пам`яті Михайла Михальчука

8 лютого 2013, 11:38 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 446 переглядів

1 лютого відійшов у вічність Михайло Васильович Михальчук – багатолітній член літстудії «Бистрінь», відомий лісознавець, почесний член Українського Товариства охорони природи, лауреат районної літературно-мистецької премії ім. Надії Попович.

Він народився у селі Середній Майдан Надвірнянського району 18 листопада 1942 року.

Здобувши фах інженера лісового гос­подарства у Львівському лісотехнічному інституті, все своє трудове життя віддав охороні та вирощуванню лісів у Делятинському лісокомбінаті, а після реорганізації названого підприємства – в Делятинському держлісгоспі. Очолював осередок Товариства охорони природи з 1976 року до виходу на пенсію у 2004 році, за що неодноразово нагороджувався дип­ломами районного, обласного та все­українського рівнів. Делегат 8-го з’їзду Українського Товариства охорони природи, який відбувся в Києві у 1986 році. Почесний член цієї громадської організації з 1982 року. Нагороджений відзнаками за 10-ть, 20-ть, 30-ть років бездоганної служби в Державній лісовій охороні.

Під час армійської служби брав участь у військовій місії на Кубу у 1962 році, голова Делятинського осередку районної організації Асоціації учасників бойових дій.

Перші друковані твори з’явилися на сторінках районної газети у 1969 році. Член літературної студії «Бистрінь» з часу її заснування (1987 р.).

Дебютував у книзі про Надвірнянщину «Страгора» (вид-во «Світло і тінь», Львів, 1994 рік). У 1995 році вийшла перша поетична збірка «Намисто Карпат» (редактор Роман Юзва). Співавтор альманахів «Бистріні» – «Жниво на стерні» (1997), «Купальська злива» (2002) та антології «Літоплин над Бистрицею» (2007), «Сонячні обрії слова» (2012). Друкувався в журналах «Перевал», «Дніпро», «Ятрань». Добірка його поезії вміщена у літературно-художньому альманасі «З горіха зерня» (Івано-Франківськ–Долина–2012), присвяченому 20-річчю свята ліричної Франкової поезії у с. Лолині Долинського району.

Друга поетична збірка «Лісові серпанки» вийшла у 2006 році (вид-во «Місто НВ», Івано-Франківськ) з передмовою та редагуванням Нестора Чира. «Пояс Оріона» (2011) – третя поетична збірка поета (літературний редактор Олександра Сорохманюк, передмова Євгена Барана, післямова Романа Флиса).

Лауреат районної літературно-мистецької премії ім. Надії Попович (2005 рік).

Виховав із дружиною Ярославою сина і двох дочок. Проживав і похований у смт. Делятин.

Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким покійного. Царство йому Небесне. Нехай пухом стане делятинська земля, котра прийняла його навічно у своє лоно. Вічная пам`ять.

Літературна студія «Бистрінь» при редакції газети «Народна Воля».

Редакція газети «Народна Воля».

Центральна районна бібліотека.

Відділ культури і туризму РДА.

Районна організація Асоціації учасників бойових дій.

Делятинська селищна рада.

  ———————-

Прощання з поетом

Я знову вскочу у життя стремена!

Михайло Михальчук

Залишається таємницею, чому на тисячу людей, котрі дбають тільки про себе і свій куций добробут, може знайдеться декілька неординарних особистостей, яких цікавить цілий світ і все, що відбувається у ньому. І не лише цікавить, вони активно втручаються у суспільно-політичне життя, культуру, літературні процеси, висловлюють свою думку щодо політичних явищ і подій, а то й критиків української нації. Відрадно, що саме такою людиною-патріотом був незабутній Михайло Михальчук – інженер-лісівник за освітою і талановитий поет за покликанням. Був… Це пекуче слово ранить душу, ятрить болем у серці, огортає смутком – третього лютого його прийняла сніжна і холодна Площанська земля у Делятині.

Ні на одній із тисячі гірських карпатських стежок, які він сходив за життя як охоронець лісів, і як знавець фауни і флори, і як збирач серед гуцулів слів-перлів для своїх прекрасних поетичних книжок, ми уже не зустрінемо його. Бо ще при силі і здоров`ї поет жартував, що «я свою дочитую вже книгу» і «моя радість у душі закрилась, думки завмерли, у сніги заперті» (із поетичної збірки «Пояс Оріона», 2011 рік).

За кожним поетичним рядком (а їх тисячі!) я бачу то радісного, то в задумі, а то по-юнацькому закоханого, відвертого у проявах найпотаємніших почуттів і думок поета, чую його притишений голос, сміх. І ділюся з Вами своїм переконанням: «Ти, Михайле Васильовичу, живий і залишишся живим у пам`яті усіх, хто Тебе знав і любив. Поети – люди смертні тільки тілом, але завдяки своїй музі, яка дана їм Богом, їхні імена і творчі надбання стають безсмертними і перебуватимуть у цьому світі вічно. Вищого і більшого не дано смертним людям. І Ти пророчо сказав: «Я знову вскочу у життя стремена!».

Поет Михайло Михальчук залишив по собі великий інтелектуально-духовний скарб – багатогранну прекрасну поезію. Тепер слово і дії за нині сущими, мудрими, чесними і з високою любов`ю до українського слова людьми: вчителі й односельці рідного Середнього Майдана з допомогою районного керівництва від освіти й культури, районної влади повинні зробити все, щоб ім`я поета («Михайло Михальчук є одним із найсумлінніших пейзажистів і флористів у сучасній українській поезії», –  Євген Баран, критик, літературознавець, лауреат премії ім. Олександра Білецького – Р. Ф.) ніколи не оповило забуття. Він є великий поет і громадянин України на всі прийдешні часи.

Роман ФЛИС,

член Національної спілки журналістів України, смт. Делятин.

  ———————-

Це був соловейко карпатської природи

Знав кожне деревце і рідкісне зело Карпат.

Ми любили Михайла Васильовича Михальчука за неповторно красиву душу. А ще – рідкісний умілець написання присвят, яких у нього півтори сотні.

Він завжди шукав і знаходив краще в особистості літстудійця, умів виокреслити різні, лиш йому відомі грані. Ніхто не вмів так красиво і влучно написати ювілейні привітання, як він. Дай, Боже, аби вони (а їх автор створив майже півтора сотні) вийшли окремою книгою-збіркою.

Михайло Васильович житиме серед нас, «бистрінців», у лісових серпанках, у вранішньому сонці, у веселковій зорі, у святих краплях дощу, підперезаний Поясом Оріона.

Хай так буде.

Марія СТЕФУРАК,

м. Надвірна.

  ———————-

Білий вірш скорботи

Ви залишили слід в нашій пам’яті

й скільки будуть текти потоки «Бистріні» –

доти Ваше ім’я на наріжному вічності камені

буде в наших серцях оберегом Надії,

доти Віру вселятимуть Ваші слова

заповітом: любити Природу й людину,

доки будуть Любов ув душі вселять

наче нитку у голку води «Бистріні»,

І нехай Ви сьогодні покинули нас

й стоїте на порозі блаженного раю,

Ваше серце із краєм, де храмом ліси,

Ваше серце із нами, наш Друже журливий.

 

Вічная пам’ять!

Олександр БУКАТЮК,

смт. Битків.

 ———————-

* * *

 Завмерло втомлене перо,

Скотилось долу,

В очах згасає Оріон –

Така вже доля.

Ялиця біла за вікном

Тремтіла віттям:

Він спочиває вічним сном

У позасвітті.

Карпати скинули шапки

У вічній шані.

Він їм присвячував рядки

Уже останні.

Березовий лунає плач

В лісах Вкраїни.

Прощай, наш Друже, і пробач

За всі провини.

Нехай калина в головах

На варті стане,

А нам зостануться слова

І вічна пам’ять.

Мирослава

ГОРДЄЄВА-МЕЛЬНИК,

с. Саджавка.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!