Газета по-надвірнянськи
 

Приміщення дитбудинку повинно бути збережене

29 березня 2013, 13:14 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 276 переглядів

На каналі Івано-Франків­ського обласного телебачення «Галичина» минулого тижня відбувся марафон «Жити і вірити», основна мета якого – збір коштів на створення першого в Україні дитячого хоспісного відділення. На цю ж тему в ефірі прозвучали програми, підготовлені й іншими телерадіостудіями, є публікації у друкованих ЗМІ та на інтернет-ресурсах. Серед великої маси схвальних відгуків є й критичні, що не є зовсім зрозумілим для тих, котрі не байдужі до проблем людей, які є невиліковно хворими. Сама назва статті «Вишиванюк чи Струтинський? Хто заставив людей, які й так заробляють мізер, віддавати частину своєї зарплатні?» несе у собі дешеву політичну підоснову, не є пов’язаною зі змістом. Ця ложка дьогтю не стала на заваді: започаткована цілком добровільна й благодійна акція вже принесла перші непогані результати.

Для дитячого хоспісного відділення, яке на перших порах розраховане на 15 місць, планують передати частину Надвірнянського Будинку дитини. Ця кількість покриває заледве 5 відсотків від потреби. Згідно з медичною статистикою хоспісної та паліативної допомоги в області потребують понад 300 дітей різного віку.

Надвірнянський будинок дитини функціонує більше трьох десятків років. За цей час через нього пройшло кілька тисяч дітей, від котрих, з тих чи інших причин, відмовилися родичі, чи, за рішенням суду, батьків позбавили батьківських прав. У 1980-1990-их роках у Будинку дитини водночас перебувало 80-120 дітей віком до трьох років. Навіть, у найскрутніші для нашої держави часи, цей медичний заклад забезпечували всім необхідним для повноцінного функціонування, надходила певна гуманітарна допомога з-за кордону. Релігійні громади, громадські організації, різні установи та прості громадяни теж вносили посильну лепту на розвиток цього сиротинця.

З того часу як в Україні законодавчо ввели та почали працювати програми усиновлення дітей, кількість контингенту дитячого будинку почала зменшуватися. Зрозуміло, що у першу чергу під усиновлення підпадали здорові діти, хоча траплялися випадки, коли люди свідомо йшли на здійснення своєрідного громадянського подвигу, беручи на виховання дитину з явними вадами здоров’я.

Звичайно, робота у такому медичному закладі має свою специфіку. За час існування Будинку дитини при ньому сформувався професійний колектив медичних та педагогічних працівників. Пережито немало радісних моментів. Не є таємницею те, що немало працівників, як цієї установи, так і районної дитячої лікарні, яка по сусідству, ставали хресними батьками для осиротілих немовлят. Мені пригадується один випадок, коли хрестили хлопчика, від якого одразу після народження відмовилася мати. Якщо над іменем роздумувати довго не доводилося, бо народився він у переддень Різдва Святого Іоана Хрестителя, то по-батькові вирішили вписати від імені лікаря-реаніматолога, котрий доклав усе своє вміння для того, щоб дитина вижила. А от над тим, яке прізвище дати хлоп’яті, гадали довго, поки не зійшлися на думці створити його від назви місяця, коли той народився. Мені, як тодішньому Надвірнянському міському голові, довелося взяти певну участь у цьому процесі. Хлопчика усиновила одна сім’я.

Бували й хвилини, сповнені трагізму – це, коли смерть забирала котрогось із малолітніх вихованців, на міському кладовищі є місця їх поховань.

Кілька разів над Будинком дитини згущувалися хмари. Влада планувала його закрити, перевівши дітей до іншого закладу. Дійшло до того, що в 2005 році відверто заговорили навіть про його відчуження з обласної комунальної власності. Справа в тім, що довкола корпусів медичного закладу є досить велика рекреаційна територія. Тому цей об’єкт став ласим шматком в очах тих, котрі на нього претендували. З наміром вивчення громадської думки представники зацікавлених підприємницьких структур завітали й до Надвірнянської міської ради. Питання виявилося не таким уже й простим. Адже самі будівлі їх не цікавили: вони підлягали зносу, щоб на вивільненій території звести великий супермаркет та кілька житлових будинків. Дякуючи Провидінню, здоровий глузд переміг: Будинок дитини залишили у спокої.

Відкриття дитячого хоспісного відділення саме у Надвірнянському будинку дитини має певні переваги. Це й добре збережені приміщення з усією матеріальною базою та необхідною інфраструктурою для подальшого нормального функціонування. Те, що в межу знаходиться Надвірнянська районна дитяча лікарня, теж є вагомим фактором, оскільки специфіка роботи хоспісу потребує повсякчас кваліфікованих консультацій медиків, не виключено, що й участі реаніматологів. Тут непогано розвинуто капеланство, при лікарні працюють священики та Сестри-служебниці з монастиря Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Таким чином, наяву необхідні умови для лікування, психологічної та духовної підтримки і дітей, а у випадку необхідності, й батьків.

Зрозуміло, що не обійтися без капіталовкладень. Першочергово, треба завершити ремонт системи відведення дощових вод із території, внутрішніх інженерних мереж та, в окремих місцях, потрібно підсилити фундаменти. Віриться, що ініціатори проекту не зупиняться на досягненні першого етапу. Відбудеться і наступний, не менш маштабний, розвиток розпочатої справи.

Важливу роль відіграє й те, що ідея відкриття хоспісного відділення походить від благодійного фонду допомоги невиліковно хворим «Мати Тереза», а зібрані кошти надходять на його рахунок. З причини деградаційних процесів, які не оминули українське суспільство, громадську думку формують у напрямку зростання більшої довіри до релігійних та благодійних фундацій.

Михайло АНДРІЙОВИЧ,

член Національної спілки журналістів України.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!