Газета по-надвірнянськи
 

Твій час

29 березня 2013, 12:37 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 266 переглядів

Дитинство. Яке ж це безтурботне чудове слово! Адже це час щирості, веселощів, усмішок і безкорисливої любові. Коли всі завжди вірять у казку, де Дід Мороз і Святий Миколай тебе ніколи не залишать без подарунка, де не хочеться їсти і спати, де тварини та іграшки вміють розмовляти, де друзі – тільки щирі та вірні, де добро повсякчас перемагає зло, де життя ніколи не закінчується!

На жаль, цей чудесний час так швидко проминає, що залишає нам тільки нестримне бажання повернутися туди знову… Повернути ті прекрасні моменти , які нізащо не зітруться з нашої пам’яті!

Ти ж тільки згадай, як чудово було бігати із замурзаним носиком босоніж по росяній травичці, ховаючись від друзів. Як міг бути найвищим від усіх людей, коли татусь клав тебе собі на плечі. Як вперше пробували ходити на підборах, малювали яскравою помадою губи і, як правило, замазували все обличчя, одягали найяскравіше мамине чи бабусине довге плаття і милувалися своєю красою у дзеркалі, та швидко ховалися, коли матуся заходила у кімнату, щоб не побачила цієї незрівнянної вроди. Як не могли заснути та рахували слоненят…, коли всі люди дивилися на тебе і щиро посміхалися у відповідь, коли не розуміли, що таке гроші, а тільки переживали за те, щоб у казці було хороше закінчення.

І тільки подорослішавши, я усвідомила, що всі проблеми, які існували раніше у дитинстві порівняно з тим, що зараз, це просто мультфільми, які не зрівняти із драмою життя. Де сльози не від радості, а від смутку, де люди за усмішкою приховують заздрість, де кохання не має взаємності. І правильно усвідомиш тільки тоді, коли побачиш свої помилки, бо життя – хороший вчитель. Та, на жаль, надто дорого доводиться розплачуватися за його уроки. І потрібно вчитися не тільки хороших манер, але й усього того, що дозволяє нам виживати. Бо ти потрапила в інший світ, світ Реальності, де біль часто стукає у твою душу, і розумієш, що обман і зрада час від часу турбують тебе і ти все менше і менше віриш у казку, бо принц уже тут не на білому коні із букетом квітів, а на іномарці із зеленими банкнотами у руках…

Ось така сувора реальність, яку творимо самі! Тож працюй так, начебто тобі не потрібні гроші, кохай так, ніби тобі не завдавали болю, танцюй так, буцімто ніхто не бачить, співай так, начебто ніхто не чує, живи так, як у раю! І тільки так на мить зможеш повернутися у світ чудового дитинства!

Іванна ЛАВРА,

студентка Коломийського педагогічного коледжу.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!