«Хто винен?» і «Що робити?» в українській економіці

Податківці стверджують, що майже 30% української економіки на сьогодні працюють у «тіні». Ще 30% підприємств ухиляються від сплати податків, занижуючи їх різними способами у десятки разів. Внаслідок цього бюджет щороку недоотримує мільйони гривень. А це зарплати медиків, учителів, усіх інших «бюджетників». Хто винен і що робити?

А може краще не задаватися риторичними запитаннями, а зайнятися справою і прийняти низку поворотних рішень? Адже світовий досвід ми вже якось навчилися потроху застосовувати. Про це можна робити висновки, враховуючи прийняття Податкового кодексу України і підвищення активності податкової служби, яка зараз підпорядковується Міністерству доходів і зборів. Чиновники цього міністерства не лише підраховують надходження до бюджету і показники тіньового бізнесу, але й розробляють та пропонують конструктивні зміни. Одна з останніх новацій Міністерства доходів і зборів – законопроект про трансферне ціноутворення – отримала серед експертів низку позитивних відгуків. Документ з такою складною назвою насправді передбачає просту й зрозумілу будь-якій людині річ – примусити великий бізнес платити податки у тій країні, де той бізнес, власне, розташовано.

Наприклад, металургійне підприємство, працюючи в Україні, завдає шкоди довкіллю, виробляючи свою продукцію – сотні тисяч тонн металу. За документами вироблений метал продають за штучно заниженою ціною фірмі, яка зареєстрована в офшорній зоні (на Кіпрі, наприклад). А вже потім покупець металу, зареєстрований в офшорі, «перепродує» продукцію кінцевому споживачеві за реальну ціну. А наша держава недоотримує податок на прибуток у розмірі мільйонів гривень. За допомогою таких «ланцюжків» за кордон виводять чималі гроші: за приблизними підрахунками близько 100 млн. грн. щороку. Отже, бюджет недоодержує 20-25 млн. грн. А це, у свою чергу, гроші, що вкрадені у лікарень, шкіл, дитячих садків і, зрештою, у нас із вами.

Сподіваючись на високу податкову культуру великих підприємств, Міністерство доходів і зборів також впроваджує горизонтальний конт­роль фінансових операцій. Цей метод передбачає, що компанія у режимі реального часу сама надаватиме податковій службі достовірні дані про свою роботу і повідомлятиме свого податкового інспектора про всі податкові ризики. Таким чином, у податківців відпаде необхідність регулярно перевіряти сумлінного платника податків.

Остання новація виглядає уже зовсім фантастичною у наших умовах. Насамперед, виникає два питання: чи буде підприємство, яке ще вчора обдурювало державу, сьогодні працювати по-чесному, і чи не почнуть податківці перегинати палицю, отримавши оперативний доступ до фінансової інформації сумлінного платника податків? Але радує інша думка: останнім часом українська податкова політика показує стійку тенденцію до змін на краще.

В’ячеслав ХАРЧЕНКО.