9 травня на узбіччі дороги Івано-Франківськ-Коломия неподалік від місця розкопок у Пшеничниках Тисменицького району владики трьох українських Церков – УГКЦ, УАПЦ, УПЦ КП і за співслужіння представника РКЦ та понад 70 священиків відслужили панахиду та очолили перепоховання останків 623 осіб, яких замордували енкаведисти у 1939-1941 роках. У велику могилу поклали 25 домовин. Три з них – із дитячими кістками і черепами.
Віддали останню шану замордованим жертвам енкаведистського злочину та взяли участь у поминальних заходах представники Надвірнянщини: голова районної ради, заступник та радник голови районної ради, депутати районної ради, ветерани районного Братства ОУН-УПА та небайдужі жителі Надвірнянщини.
Після поминальної відправи до учасників перепоховання звернувся високопреосвященний архієпископ і митрополит Івано-Франківський кир Володимир Війтишин. Він зачитав листа Блаженнішого Святослава (Шевчука) – Глави УГКЦ, який не зміг взяти участь у перепохованні та від свого імені закликав не забувати невинно убитих, які довгі роки лежали в землі, чекаючи нинішного дня.
Перед учасниками скорботного віча виступив голова обласної ради Василь Скрипничук. Він висловив ставлення обласної ради до цієї трагічної події, наголосивши: – Тут поза власною волею, примусово, опинилися без вини винні, без суду засуджені і не по-людськи страчені, без війни вбиті здебільшого невідомі сини й дочки нашого народу. Їхньою виною, їхньою трагедією і причиною смерті в 1939-1941 рр. найчастіше було те, що вони були українцями».
Свідченням кривавого злочину звучали слова судового медексперта товариства «Меморіал» Омеляна Левицького: – Зараз у цій братській могилі покояться останки людей різної статі і віку. Це 82 дитини, 317 чоловіків, 179 жінок, у 45-ти осіб стать не встановлено. За віком: діти – 82, серед них 10 загинули в лоні матері, не народившись – рука катів не здригнулась, забираючи життя ненароджених дітей; матері помирали, обнявши своїх дітей, щоби навіки залишитись зі своїми кровинками навіть в сирій землі; до 20 років – 91; 21-30 років – 104; 31-40 років – 94; 41-50 років – 79; 51-60 – 73; 61 і старші – 66; вік не встановлено – 34. Разом 623 осіб. Один рік і один день – від 14 вересня 2010 року, коли розпочали розкопки у Пшеничниках, і до 15 вересня 2011-го, коли їх завершили проведено велику роботу з пошуку, розкопок і дослідження виявлених жертв. Зате перепоховання їх, як не прикро, затягнулося майже на два роки. і сьогодні нарешті я маю можливість оприлюднити результати цієї праці. Принагідно хочу наголосити, що розкопки в Пшеничниках та дослідження виявлених жертв – найскладніші з усіх 69 схожих розкопок, які я раніше проводив як судово-медичний експерт. Складність полягала, по-перше, у тому, що поховання займало велику площу – понад 5 300 кв. м. Для порівняння: у Дем’яновому Лазі виявлено 524 жертви у трьох похованнях, загальна площа яких 144 кв. м. Тобто поховання у Пшеничниках було у 37 разів більше від поховання у Дем’яновому Лазі.
У своєму виступі Іван Павликівський, який уже третє десятиліття займається пошуком місць жертв сталінського режиму на Прикарпатті, передав свідчення жительки села Анни Мельник, яка розповіла, що перед Другою світовою війною, у 1940-их роках, її дід і батько бачили, як на це місце під’їхали три вантажні автомашини й червонопогонники викидали вбитих людей.
Виступи промовців супроводжувала скорботна мелодія, яка немов би закликала від імені жертв продовжувати роботу з пошуку та виявлення тлінних останків невинно убієнних, які прагнуть бути перепохованими за християнським звичаєм та знайти своє останнє місце спочинку на рідній землі.
Після поминальних заходів учасники перепоховання, запаливши свічку пам’яті, віддаючи шану невинно вбитим жертвам енкаведистського злочину, помолились за душі убієнних із благанням, щоб у майбутньому на наших землях ніколи більше не траплялося таких трагедій, щоб наші діти, внуки й правнуки жили у вільній і незалежній Україні.
Василь АНДРЕЙЧУК,
радник голови
районної ради
Версія для друку
601 переглядів
