«Рідна мова – шлях до Бога»

Під такою назвою у залі картинної галереї будинку «Просвіти» у Надвірній  розгорнута літературно-публіцистична виставка, приурочена 150-річчю появи циркуляру міністра внутрішніх справ російської імперії Валуєва. У ньому зазначено: «заборона випуску українською мовою будь-якої літератури крім художньої», проте її друкування царська цензура обмежила.

«Просвіта» сьогодні – це щоденна позиція ретельного відстежування мовних проблем в Україні, боротьба за її утвердження на всій території країни. Мова єднає націю, є головним двигуном культури народу. Тому кожен українець, відданий національній ідеї, повинен глибоко усвідомити маштаб мартирологу заборон на українську мову, книжку, культуру, релігію.

Для людського розуміння подаю дещицю «круглих» дат із тернистого мовного шляху: 320 років тому (1693 р.) Московський патріархат заборонив привозити до Москви українські книжки; 150-річчя (1763 р.) – указу Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії; 130 років тому (1883 р.) київський генерал-губернатор Дретельн заборонив театральні вистави українською мовою; 125 років (1888 р.) – указові Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами; 75 років тому (1938 р.) вийшла Сталінська постанова «Про обов`язкове вивчення російської мови в національних республіках СССР»; посилилася русифікація України у зв`язку з рішенням ХІХ з`їзду КПУ(б); впровадили російську мову як обов`язкову в усіх школах України. 55 років тому (1958 р.) відбувся Пленум ЦК КПСС, де ухвалили постанову про перехід українських шкіл на викладання російською мовою. 35-річчя (1978 р.) від часу спалення на Чернечій горі, неподалік могили Т. Шевченка, Олекси Гірника з Калуша на знак протесту проти русифікаторської політики КПСС-КПУ.

Цьогоріч минає 30 років (1983 р.) Постанові ЦК КПСС і Ради міністрів СССР «Про додаткові заходи щодо покращення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік», за якою учителям російської мови у сільській місцевості підвищували зарплату на 15%. Передбачалося фінансово-матеріальне забезпечення, поділ класів на групи при вивченні російської мови. Учителі української філології почувалися ущемленими фінансово, морально у своїй країні. Через гнучкий, підлий, фальшивий менталітет, вірне служіння чужинецьким ідеалам масово йшли на російську філологію, щоб забезпечити собі підвищений статус та хизування перед режимом, який тотально вихолощував національні цінності, а особливо мову. За палке втовкмачування російсьокої мови, за ефективне долучення до русифікації в Україні надавали звання «Відмінник освіти України».

Просвітяни зобов`язані стояти на сторожі мови, як найважливішого компоненту національності. «Мова, слово –  то найтонший різець, здатний доторкнутися потаємних куточків людського серця. Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури», – писав Василь Сухомлинський.

Процес русифікації триває й досі. Третього липня виповнилась річниця підписання главою держави В. Януковичем скандального закону «Ківалова-Колісниченка» про надання російській мові статусу регіональної…

Русифікація – шлях, що загрожує національній безпеці України. Саме про таку ситуацію Ліна Костенко писала:

«Двомовність, як роздвоєне жало,

Віки духовної руйнації,

Змія вжалила серце нації».

Задумаймось.

Ярослав ЛАЗОРКО,

голова Надвірнянського міського об`єднання

«Просвіта» ім. Т. Шевченка.