ЮНЕСКО чекає конкретних дій

Українські дерев’яні церкви у списку всесвітньої спадщини – шанс України

«Вітаю Україну з перемогою. Це унікальний шанс отримати визнання на світовому рівні, бути включеною у міжнародні туристичні потоки та мати можливість розвивати Карпатський край», – оцінив внесення восьми українських дерев’яних церков до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО народний депутат Юрій Дерев’янко.

В Івано-Франківську стартував прес-тур до пам’яток для журналістів всеукраїнських ЗМІ прес-конференцією розробника подання церков до Списку світової спадщини, науковця Василя Слободяна (він доповідав на 37-ій сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО) та народного депутата Юрія Дерев’янка, який підтримав участь українських розробників у засіданні Комітету ЮНЕСКО у Камбоджі та долучився до організації прес-туру.

18 червня Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО заслухав українсько-польське спільне подання про зарахування 16 дерев’яних церков Карпатського краю до переліку об’єктів світового культурного надбання. Презентував і обґрунтовував проект у Камбоджі провідний науковий спеціаліст інституту «Укрзахідпроектреставрація», кандидат історичних наук Василь Слободян. Саме він з української сторони разом із групою однодумців готував цей проект упродовж останніх п’яти років. «Робота з внесення дерев’яних святинь до Списку ЮНЕСКО розпочалася у 2002 році за співпраці кафедри Реставрації і реконструкції архітектурних комплексів Національного університету «Львівська політехніка» та інституту «Укрзахідпроектреставрація», – розповів Василь Слободян. – У 2008 році створили польську й українську робочі групи спеціалістів, які розпочали реалізацію спільного проекту. З польського боку над поданням працювали представники Міністерства культури Польщі та Державний Центр досліджень і документації пам’яток. У січні торік номінаційне подання передали до Комітету Світової спадщини».

За цей час робоча група обстежила півсотні дерев’яних церков українсько-польського прикордоння, з-поміж яких обрали по вісім українських і польських храмів. «Наші партнери внесли до подання п’ять лемківських дерев’яних храмів, бойківську і дві типово галицькі церкви (всі у Малопольському воєводстві). З нашого боку подали українські церкви типової гуцульської архітектури, а також найдавніші і найцікавіші галицькі храми. Після акції «Вісла» і виселення лемків з їхньої етнічної землі на території теперішньої Польщі, їхні церкви переобладнали на костели і так збереглися та діють до сьогодні».

Відповідно до рішення згаданого Комітету стосовно українсько-польського культурного об’єкта «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України та Польщі», найвищий пам’яткоохоронний статус отримали церкви: у Львівській області – святого Юрія у Дрогобичі (II пол. XVII ст.), Пресвятої Трійці у місті Жовкві (1720 р.), Пресвятої Богородиці у селі Матків (1838 р.), Зішестя Святого Духа у селі Потелич (1502 р.); в Івано-Франківській – Різдва Пресвятої Богородиці у селі Нижній Вербіж (1808 р.), Зішестя Святого Духа у місті Рогатин (поч. XVI ст.); у Закарпатській – Собору святого Архангела Михаїла в селі Ужок (1745 р.) та Вознесіння Господнього в селищі Ясіня (1824 р.).

Народний депутат Юрій Дерев’янко сприяв участі українських науковців у Конференції ЮНЕСКО. За його словами, включення національних сакральних об’єктів до Спадщини ЮНЕСКО є значним шансом для України – шансом розвитку її туристичного потенціалу. «Це реальна можливість для України розвивати Карпатський край і загалом країну. Адже об’єкти ЮНЕСКО приваблять нові потоки туристів, що «запустить» інфраструктуру і змусить державу переглянути фінансування пам’яток», – вважає народний депутат.

Статус ЮНЕСКО вимагає, конкретизує Юрій Дерев’янко, прийняття державної Програми збереження дерев’яних церков і створення єдиного українсько-польського органу управління пам’ятками, який має стежити за їхнім станом, розробляти охоронні заходи, відстежувати потоки коштів. На вимогу ЮНЕСКО, це має бути громадський орган. «Важливо, щоби на законодавчому рівні Верховна Рада забезпечила фінансування цих церков, – вважає народний обранець. – Адже сьогодні жодну українську пам’ятку, яка входить до списку ЮНЕСКО, окремим рядком з держбюджету не фінансують, охоронні заходи на державному рівні не підтримують».

«Наш проект містить опис заходів з відновлення і реставрації пам’яток, які треба втілити впродовж року, а також упродовж трьох і п’яти років – з польської та української сторони, – зауважив Василь Слободян. – Уже через два роки ЮНЕСКО моніторитиме, що саме виконано. Ми передали проект уряду, але відповіді наразі не отримали».

«Мене дивує, що така подія як внесення українських церков до списку світової спадщини ЮНЕСКО залишилася непоміченою для більшості українських урядовців і державників, – відзначив Юрій Дерев’янко. – Адже збереження тієї унікальної історичної спадщини, якою багаті наші землі – старовинних храмів автентичної архітектури, є справою національної ваги».

До 21 червня до світової спадщини ЮНЕСКО від України входили п’ять об’єктів: собор Святої Софії і Києво-Печерська лавра в Києві, історичний центр Львова, будівля Чернівецького університету, букові праліси Карпат і геодезична дуга Струве.

Тетяна ДОРОШЕНКО.