Газета по-надвірнянськи
 

Гордімся, що ми – українці

23 серпня 2013, 14:01 | Рубрика: Духовність Версія для друку Версія для друку 300 переглядів

Минуло понад два десятиліття відтоді, як відродилася незалежна держава Україна. Але написаної правди про походження, розселення і життя української нації досі ще немає. Правду про життя нації украли, докорінно спотворили і сфальсифікували її колонізатори, а найбільше – москвино-русські-тюркці-татарці (тюркці, слов`янці, полянці – авторські назви націй, племен тощо). І примушували не одне покоління українців та світову громадськість вірити цій фальсифікації. Правда про генезу та життя української нації вимагає реабілітації. Лише у ній – ключ до національної самосвідомості, національної гордості, національного самовизначення і неперервної державності.

До приходу на українську землю у ХІІІ ст. (1236-1240 рр.) колонізаторів монголо-тюркців (монголо-татарців) українська нація заселяла всю територію Східної Європи від Балтики і Північно-Льодовитого океану на півночі до Каспію, Кавказу і Чорномор`я на півдні, від гір Карпат на заході до Уральських гір на сході. На цій території із 500-го року до н. е. по 500-ий рік н. е. існувала держава Велика Україна (у степу і лісостепу) та багатодержав`я племен (у лісовій зоні), а із 500-го року н. е. по 1169 р. – могутня українська держава Велике князівство України (у степу, лісостеповій та лісовій зонах) зі столицею у Києславі (Києві). Із 1169 р. ця могутня держава розпалася на 15 незалежних утворень: Галицьке, Волинське, Київське з півостровом Українець (по-колонізаторськи – Крим), Переяславське, Чернігівське, Турово-Пинське, Полоцьке, Смоленське, Владимирське, Рязанське, Муромське, Болгарське і Сур`язьке (по-колонізаторськи – Тмуторокань) князівства і Великоновгородську та Псковську Республіки.

Колонізувавши 9 українських князівств: Болгарське, Муромське, Рязанське, Сур`язьке, Владимирське, Чернігівське, Київське, Переяславське і Галицько-Волинське, монголо-тюркці (монголо-татарці) утворили на цій українській території ісламську кочову ординську колоніальну імперію Алтай-Орду («Золоту Орду») в москвинському перекладі).

У 1328 р. Чингисхан Алтай-Орди Узбекей переселив на споконвічно українську Владимирщину сотні тисяч кочовиків тюркців-алтайординців (татарців-алтайординців). Ярликом 1328 р. утворив на Владимирщині тюркський ординський Улус Москву-орду на чолі з отюрченим московським великокнязем-ханом Іваном Мошенкою (по-ординськи – калитою). Ці осадники не могли змусити місцевих українців говорити тюркською мовою і приймати іслам. (Як і цигани- кочовики, прибувши на землю іншої нації, не можуть змусити цю націю говорити по-циганськи, а змушені так-сяк опановувати мову цієї нації). Будучи на значно нижчому цивілізаційному рівні від українців, небажані переселенці тюркці (татарці) змушені були тимчасово, як вони гадали тоді, опановувати тодішню українську мову, навіть, масово приймати православну віру.

Згодом Галичину (1340 р.) колонізувала Польща, а Волинське, Київське і Чернігівське князівства (1360-і роки) відвоювала в Алтай-Орди новітня християнська колоніальна імперія Литва. Ці князівства стали колоніями Великого князівства Литовського.

Після розпаду Алтай-Орди (1503 р.) новоутворене Московське царство додатково колонізувало українські Смоленщину, Рязанщину, Псковщину і Великоновгородщину, заселяючи ці землі тюркцями-татарцями, масово ґеноцидячи й асимілюючи українців. Згодом колонізували тюркські Казан-ханат, Астрахан-ханат і Великоногай-ханат, які утворилися ще не так давно на українській землі. Відтак ординське Московське царство стало наступником Алтай-Орди, але не з тюркською мовою та ісламом, а з церковно-українською мовою і православ`ям. Під литовським колонізаторством (після Люблінської унії 1569 р.) на Турово-Пинщині і Полотщині з української нації почала формуватися белоруська нація. Наслідком усього цього стало те, що українській нації залишилася лише південно-західна частина Східної Європи (де нині держава Україна). Решту відібрали колонізатори.

Нинішня москвино-русська тюрська (татарська) нація – кипчацького золотоординського походження. Її колискою була Алтай-Орда, а не слов`янство-українство. Росія облудливо приліпилася до слов`янства, щоб колонізувати всі слов`янські нації та панувати над ними. Багато століть їм вдавалося обманювати світову громадськість, що і вони «також слов`янці». Тепер не вдається, бо цей обман розкритий історичною наукою. Нині світ знає правду про москвино-тюркську (татарську) націю. Не хоче чути правду лише сама ця нація.

Колонізаторськими заборонами всього українського і жахливими геноцидами Росія намагалася або знищити нашу українську націю фізично, або асимілювати-отюркчити (татаризувати). Не змогла. І нині в «демократичній» колоніальній імперії – Російській Федерації – у новонаписаних підручниках із давньої історії немає ні української нації, ні держави Україна. Всупереч очевидним історичним фактам вони продовжують вперто і цинічно писати, що «колискою їхньої нації є Велике Князівство Україна, але під назвою, що її ввів у вжиток Батий-хан, – «Київська Русь». А українську націю вважають москвино-тюркським (татарським) етносом, невід`ємною частиною Росії-орди. Це – підла неправда і суть ординська, бандитська, честь і совість. Жодна нація світу, крім Росії, не цурається свого походження, не шукає його в історії і на території іншої нації та її держави, підло усуваючи цю націю з її власної землі. Росіє, згадай і визнай свої корені, прийми їх і ти заспокоїшся! І спокійніше стане народам навколо тебе. Наприклад, Греція тривалий час була колонізована Туреччиною, але нині туркці не шукають свого коріння в цивілізованій Елладі, а гордяться, що вони, як і русські-татарці, з тюркської групи кочових націй Центральної Азії.

До нинішніх днів москвино-великороссо-русські тюркці-татарці не погоджуються, що їхня нація і державність беруть початок із 1328 року. Історична правда полягає в тому, що початок цієї нації та її державності відбувся на колонізованій тюркцями-татарцями українській землі, але не в Київщині, а в українській Владимирщині, що її окупували тюркці (татарці), і де їхньою столицею стала Москва-сарай.

І нині, у незалежній Україні, недоброзичлива москвотюрксько-татарська діаспора на нашій землі та багато урядових і громадських кіл у сучасній імперії Російської Федерації неоколонізаторськи намагаються уже не ґеноцидом, а руськоязичьєм (побутовим блатняком із матюком), русифікацією ЗМІ, знищити нашу мову. Розраховують: не буде української мови – не буде й української нації, а буде в Україні руськоязичіє – стане Україна само собою москвотюрксько-татарською. Даремні потуги. Цим вони лише викликають антиросійські негативні настрої в української нації та ганьбляться перед світовою громадськістю, котра визнає і поважає українську націю та її незалежну державу Україну.

Нині українській нації дуже потрібна історична правда про її походження і життя. Без правдивої історії про себе будь-яка нація, як тіло без душі. Хто має щире українське серце – відчує ним і повірить, що написане – правда.

За книгою Миколи Галичанця «Українська нація» підготував

Іван БУРІЙ,

отаман (голова)

Надвірнянського районного козацького товариства

Всеукраїнської ГО «Українське Реєстрове Козацтво»,

генерал-майор.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!