Газета по-надвірнянськи
 

Правник Іван Мандичевський

4 жовтня 2013, 14:23 | Рубрика: Духовність, Закон Версія для друку Версія для друку 245 переглядів

Теперішня вулиця Соборна у Надвірній у період австро-угорського і польського панування носила ім`я Корнила Мандичевського. Навіть людям старшого покоління це прізвище маловідоме. Парох міста отець Корнило Мандичевський відіграв значну роль у піднесенні культурного й освітнього рівня життя повітового центру.

Не менш відомим у Східній Галичині було ім`я його сина Івана Мандичевського. Народився він у Надвірній 17 січня 1854 р. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету, де познайомився з І. Франком, М. Павликом, І. Терлецьким. І недаремно в «Енциклопедії Українознавства» його названо соратником Великого Каменяра. Із 1877 р. бере активну участь у виданні популярного журналу «Друг», член його редколегії, згодом адміністратор. За участь у національно-визвольному русі його, як і М. Павлика та І. Франка, у 1877 р. заарештовують на два місяці. Це перша масова поліційна акція, спрямована проти радикалів, яка мала на меті залякати їх.

У 1890 р. відбувається установчий з`їзд Русько-української радикальної партії, членом якої він стає.

Від імені станіславської «Руської бесіди» Іван Мандичевський запрошує Івана Франка для виступу на святкуванні 75-их рокових із дня народження Тараса Шевченка. Цікава доповідь Каменяра викликала велике зацікавлення не лише громадськості Станіславова, а й цілої Галичини. Доказом цьому є те, що газета «Діло» помістила на своїх сторінках Франковий виступ із Шевченківського свята.

З Іваном Мандичевським радилися інтелектуали Галичини, бажали почути його думку.

У 1879 р. у Львові виходить переклад з німецької мови праці відомого історика і філософа Г. Шеля «Суспільно-політичні сторонництва (партії – Автор) в Німеччині». Його здійснив І. Мандичевський. Працював над доповненнями до «Покащика нової української літератури (1798-1883)» М. Комарова. Примірник книги з помітками І. Мандичевського зберігався в особистій бібліотеці відомого українського літературознавця, дійсного члена Наукового товариства ім. Т. Шевченка Михайла Возняка.

У 1908 р. з ініціативи І. Мандичевського у Станіславові діє «Кружок правників» як незалежний від  академічного товариства правничий осередок. За оцінкою Костя Левицького, цей «Кружок» готував юристів-українців до оборони прав простого народу. Його члени ставили завдання охопити діяльністю галицькі міста і «взяти у свої руки провід національного життя». Приміром, Окуневський працював на Коломийщині, Олесницький – на Стрийщині, Мандичевський і Бачинський – у Станіславові.

Власну бібліотеку подарував Науковому товариству ім. Т. Шевченка. Але, на жаль, як цілісність вона не зберігалася і розпорошена у фондах наукової бібліотеки ім. Стефаника у Львові.

У 1925 р. Іван Мандичевський помирає. Могила збереглася на цвинтарі в Івано-Франківську.

Михайло СЕМКІЯШ,

викладач

Надвірнянського коледжу НТУ.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!