Газета по-надвірнянськи
 

Сучасні реалії та перспективи України

25 жовтня 2013, 11:59 | Рубрика: Політика Версія для друку Версія для друку 171 переглядів

У вересні Народному Рухові України виповнилося 24 роки. Для людини – це входження у період зрілості, а для Руху як політичної сили ці роки стали моментом істини та боротьбою за виживання і здійснення його програмних завдань. Лише сьогодні Україна стає на шлях зближення з Європою із можливою перспективою входження до неї. А Рух пропонував зробити це ще у 1992 р. за умови обрання влади по-справжньому незалежної держави після референдуму 1 грудня 1991-го.

Сьогодні кожен українець хотів би отримати відповідь на запитання «Чому минулі роки були шляхом в нікуди, а не стали періодом зростання могутності й утвердження слави України у світі?».

В`ячеслав Чорновіл і значна частина Руху вимагали негайного (у першому кварталі 1992 року) проведення виборів до всіх органів влади: від всіх місцевих до парламенту України. Натомість тодішні керівники Руху та їхні однодумці з інших політичних сил категорично виступили проти виборів.

 Вибори після референдуму не відбулися, а самому В. Чорноволові опоненти оголосили обструкцію і всіляко почали його принижувати. Однак лише тепер українцям стає зрозуміло, що сталося з країною через непроведення тодішніх виборів, що були б всенародною люстрацією тодішньої влади та її єдиної партії – комуністів. Не сталося, не склалося, не допустили, зберегли вже вдруге (після 24 серпня) комуністів від очевидного краху.

Для кращого розуміння читачами причин того, що сталося, необхідно сказати про ситуацію в самому Русі від початку його створення. Незаперечним є те, що найбільш яскравою й авторитетною постаттю для народу із 1989 р. був В’ячеслав Чорновіл. Можна сміливо стверджувати, що він став лідером нації. Але це лідерство було неформальним. Ніяких посад ні в державі, ні в Русі В. Чорновіл не займав. Тому можливість його впливу на керівництво Руху виявилася досить обмеженою. Зате він мав високий авторитет у низових структурах організації і серед народу. Свідченням цього є те, що Рух висунув В. Чорновола своїм кандидатом на посаду Президента України у 1991 р. І сталося це всупереч волі голови Руху І. Драча та голови секретаріату М. Гориня, які вже після цього висунення, тобто офіційного голосування, підтримали Л. Лук’яненка. Це означало в плані єдності організації, що два провідні діячі протиставили себе всьому Рухові, а, фактично, всій Україні, всьому народові. Тут треба сказати, що на той час на електоральному полі Руху вже утворили кілька політичних партій. Окремі політики вважали, що Рух є громадсько-політичною організацією і вона менш ефективна у процесі здобуття Україною незалежності, ніж партії. Зародження цієї «партійщини» стало першим ударом по єдності Руху, а сам цей процес носив досить агресивний характер.

В. Чорновіл неодноразово пропонував порозумітися у цьому стратегічно важливому і доленосному для України питанні. Він заявляв, що підтримає єдиного кандидата, якщо ним буде і не він. Але навіть на це його опоненти – партійці не пішли. Наслідком такого стану справ стало те, що Президентом України обрано Л. Кравчука. Мотивами чотирьох кандидатів було те, що вони широким фронтом агітуватимуть народ голосувати за незалежність. Насправді нічого такого не спостерігалося. Організації Руху Галичини (Львівська, Івано-Франківська і Тернопільська) відрядили мобільні групи для надання допомоги рухівцям усіх областей Сходу і Півдня України. Мені особисто довелося два місяці напередодні виборів і референдуму працювати в Одесі та області і можу стверджувати, що відповідально працювали лише Рух і «Просвіта». Такої ж думки дотримуються і мої побратими з інших організацій. Складається враження, що одним із головних стимулів для «демократичних» кандидатів стали виділені Центрвиборчкомом 75 тисяч ще радянських карбованців (рублів). Ці гроші призначалися саме для проведення агітації за референдум. А оскільки такої помітної агітації (крім Галичини, Волині та Центру України) не спостерігалося, то напрошується висновок, що чотири кандидати від «демократичних» сил просто «вхопили» виділені 75 тисяч і зосередилися, переважно, на підтримці Л. Кравчука і поборюванні В. Чорновола.  Сумарний результат чотирьох «демократів» становив 11%, тобто їхній сумарний рейтинг був на 12,27% менший, ніж В. Чорновола.

Після того, як В. Чорновіл очолив Народний Рух України, зроблені рішучі спроби спрямувати розвиток економіки у напрямку ринкових відносин. У сільському господарстві передбачалося створення і розвиток фермерських господарств із максимальною підтримкою держави, у промисловості – приватизація збиткових і технологічно відсталих підприємств із метою їх технологічної модернізації та зниження енергоспоживання. З цих проблем мені довелося виступати в 1994 році на всеукраїнській нараді Руху у Львові.

Через 24 роки після утворення Народного Руху України влада усвідомила свою перспективу у співпраці з об’єднаною Європою. Рух вірить, що сьогодні від українського народу залежить вибір України, що українці скажуть своє вагоме слово. Скажуть так, як це вони зробили 1 грудня 1991 р. Рух також вірить, що Україна зійде із шляху втрат і занепаду, а народ своєю працею прославить свою державу між народами.

Сьогодні майбутня слава України залежить від всіх українців – від школяра, студента, робітника, вчителя, лікаря, пенсіонера, від кожного з нас. Ми, українці, повинні об`єднатися довкола національної ідеї, що полягає у побудові сучасного громадянського суспільства, максимального сприяння створенню та діяльності малих і середніх приватних підприємств, у приєднанні до об’єднаної Європи.

 

Богдан БЕРЕЗИЦЬКИЙ,

голова Надвірнянської міської

організації Народного Руху України.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!