Шануймо рідну мову

Це – справжнє величне свято. Воно гуртує усіх, хто усвідомлює, що незбагненним даром нашого Творця є мова. Вона не тільки засіб спілкування, а голос Землі і Космосу, ритм колиски, з якої починається шлях людини у світ. Адже людина не може ні пізнати себе, ні сформуватися, ні реалізуватися без мови. Як і без Батьківщини.

Розвій української писемності і мови сягає далеких, докняжих часів, веде у глибину історії, до першої в Київській Русі пам`ятки, «Повісті минулих літ». Знаменно, що день, коли ми вшановуємо українську писемність і мову, обрано не випадково, бо це день пам`яті святого преподобного Нестора-літописця, якого по праву вважають предтечею і батьком вітчизняної історії і словесності, а його «Повість минулих літ» – найвизначнішою пам`яткою слов`янської культури.

Свято української писемності та мови, яке щорічно відзначають, не оминає ні дітей, ні дорослих. Кожен з нас, хто шанує рідну мову, кого непокоїть сучасна мовна ситуація, 11 листопада напише загальноукраїнський диктант національної єдності.

Прислухаймося до слів поета-краянина Нестора Чира:

Рідна мово моя, золота і безцінна,

збережи нам свій голос повік!

Бо інакше засохне колись неодмінно

нарід наш, як слабий чоловік.

І кожний скажімо за С. Воробкевичем і Катериною Мотрич. Рідній мові – шану всенародну! Розіб`ємо каміння у грудях тих, хто не може цінувати переданий віками скарб, сплетений з чорнозему, рясту, любистку, євшан-зілля, роси і дніпровської води!

***

Люблю спорожнілі в час жнивний поля,

задуму їх мудру і в спокої тишу,

коли сиротливо зітхає земля

і мрію майбутню на вітрі колише.

Люблю, коли смутком кружля листопад,

в останній відраді спалахує осінь,

а я, наче юність, іду у свій сад,

де в небі окрайчиком світиться просинь.

Ганна САМУЛЯК,

вчитель української мови і літератури Зеленської ЗОШ І-ІІІ ст.