Це – справжнє величне свято. Воно гуртує усіх, хто усвідомлює, що незбагненним даром нашого Творця є мова. Вона не тільки засіб спілкування, а голос Землі і Космосу, ритм колиски, з якої починається шлях людини у світ. Адже людина не може ні пізнати себе, ні сформуватися, ні реалізуватися без мови. Як і без Батьківщини.
Розвій української писемності і мови сягає далеких, докняжих часів, веде у глибину історії, до першої в Київській Русі пам`ятки, «Повісті минулих літ». Знаменно, що день, коли ми вшановуємо українську писемність і мову, обрано не випадково, бо це день пам`яті святого преподобного Нестора-літописця, якого по праву вважають предтечею і батьком вітчизняної історії і словесності, а його «Повість минулих літ» – найвизначнішою пам`яткою слов`янської культури.
Свято української писемності та мови, яке щорічно відзначають, не оминає ні дітей, ні дорослих. Кожен з нас, хто шанує рідну мову, кого непокоїть сучасна мовна ситуація, 11 листопада напише загальноукраїнський диктант національної єдності.
Прислухаймося до слів поета-краянина Нестора Чира:
Рідна мово моя, золота і безцінна,
збережи нам свій голос повік!
Бо інакше засохне колись неодмінно
нарід наш, як слабий чоловік.
І кожний скажімо за С. Воробкевичем і Катериною Мотрич. Рідній мові – шану всенародну! Розіб`ємо каміння у грудях тих, хто не може цінувати переданий віками скарб, сплетений з чорнозему, рясту, любистку, євшан-зілля, роси і дніпровської води!
***
Люблю спорожнілі в час жнивний поля,
задуму їх мудру і в спокої тишу,
коли сиротливо зітхає земля
і мрію майбутню на вітрі колише.
Люблю, коли смутком кружля листопад,
в останній відраді спалахує осінь,
а я, наче юність, іду у свій сад,
де в небі окрайчиком світиться просинь.
Ганна САМУЛЯК,
вчитель української мови і літератури Зеленської ЗОШ І-ІІІ ст.