13 грудня 2013, 13:08 | Рубрика: Духовність Версія для друку
634 переглядів
Василь Дем`янчук народився у м. Надвірна у Карпатське середзим`я. Тут минули шкільні роки, гімназійне навчання у Станіславі. Родина, як і вся Галичина, потрапила у вир воєнного лихоліття першої світової війни. Василь з батьком, сестрою і двома братами опиняється у Москві, працює продавцем української книги. Потім їде до Харкова, Києва, де також пов`язує своє життя з книгами. Згодом Василь Дем`янчук вступає у Київський університет на історико-філологічний факультет.
В УНР за гетьманування Павла Скоропадського засновують Українську Академію наук. Навколо цієї ідеї згуртовуються вчені, прогресивна наукова еліта. Історик і письменник Агатангел Кримський підшуковує молодих, розумних, енергійних хлопців і дівчат для впорядкування академічної національної бібліотеки. До цього гурту приєднується і Василь Дем`янчук. Він продовжує навчання в аспірантурі при кафедрі історії української мови, захищає кандидатську дисертацію за темою «Морфологія українських грамот ХІV – першої половини ХV вв».
В Українській Академії наук Василь Дем`янчук одержав посаду старшого наукового співробітника. До 1923 р. жив дуже бідно. Попри нестатки, найвища мета його життя – осягнути вершини мовознавчої науки. У 1927 році бере активну участь у Харківській конференції зі складання українського правопису.
Його пам`ять кодувала й мови інших народів. Вільно володів польською, чеською, знав слов`янські мови, також французьку, німецьку, вивчав англійську. Його авторитет серед вчених набував шанованого характеру. Зростав інтерес до його наукових досліджень. До нього ставились із теплотою технічні працівники, наукова молодь, академіки Академії.
Не судилось… Перерваний політ у науковий світ московською ордою, яка віками нищила, вбивала Україну. Василя Дем`янчука, як і багатьох учених, заарештувало НКВС. Михайло Іванченко писав: «Василя Дем`янчука етапували в сталінському арештантському вагоні на Соловки. Білі ночі на білокам`яних островах Білого моря не втішали. Святий Соловецький монастир став символом неволі». Василь потрапив на лісозаготівлю до дикої Росії. Важка праця, моральні обставини, звіринні конвоїри пригнічували його інтелігентність.
У грудні 1933 р. до нього у далеку Карелію приїхала дружина із сином Ігорем. У жорстоких умовах режиму Василь знаходив час займатися науковою справою. Із 12-ти праць одинадцять написав у табірній Півночі, вкритій прахом українців. Працював, не порушував табірного режиму, але був українцем, орав переліг мови рідної, не московської, овіяної кров`ю нашого народу, за що його вбили 28 листопада 1938 р.
Ярослав ЛАЗОРКО,
голова Надвірнянського міського об`єднання
«Просвіта».