Якщо право власності або право проживання належить малолітнім…

Малолітнім (віком до 14 років) та неповнолітнім (віком від 14 до 18 років) особам може належати будь-яке майно, яке відповідно до Закону є об’єктом права приватної власності фізичних осіб. Проте, будучи власниками, малолітні не здатні здійснювати свої права самостійно, оскільки мають лише часткову цивільну дієздатність (ст. 31 ЦК України). Тому майном, що належить малолітній дитині, управляють інші особи і, у першу чергу, – її батьки (ч. 1 ст. 177 Сімейного кодексу України).

У процесi управлiння майном дiтей батьки вчиняють рiзного роду правочини: 1) які мають право вчиняти вільно; 2) які  мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування: укладати договори, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у т. ч. договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини (ч. 2 ст. 177 СК України); 3) які взагалі не мають права вчиняти з майном дитини: здійснювати дарування від імені дитини; зобов’язуватися від її імені порукою (ч. 2 ст. 68, ч. 2 ст. 720 ЦК України); навіть орган опіки та піклування не уповноважений надавати дозвіл на їх укладення.

Найважливіше значення мають договори, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у т. ч. договори щодо поділу або обміну житлового будинку або квартири, що належить дитині на праві власності.

Такі правочини з майном малолітньої дитини батьки вчиняють лише з дозволу органу опіки та піклування. При цьому дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини органу опіки та піклування надають у разі гарантування збереження її права на житло (ч. 4 ст. 177 СК України).

Закон у деяких випадках передбачає необхідність підтвердження згоди обох батьків на вчинення правочину, а в інших – лише одним із них. У ч. 5 ст. 177 СК України сказано, що на вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів і нерухомого майна дитини повинна бути письмова й нотаріально засвідчена згода другого з батьків. Згоду другого з батьків не вимагають, якщо: другий із батьків помер (свідоцтво про смерть або довідка органу РАЦС);  відомості про батька  записано за вказівкою матері або відомості про особу як батька дитини було виключено з актового запису про народження дитини (довідка органу РАЦС); другого з батьків визнано безвісно відсутнім (копія рішення суду); другого з батьків оголошено померлим (копія рішення суду).

Вважається, що неповнолітні самостійно укладають правочини щодо належного їм майна, а батьки лише надають на це згоду. У свою чергу, в ч. 3 ст. 177 СК України закріплюється порядок надання батьками згоди на укладення неповнолітніми особами правочинів щодо їх майна. Такі правила повністю співпадають із тими, що встановлені цивільним законом для піклувальників (ч. 1, ч. 2 ст. 71 ЦК України).   Очевидно, що в разі проживання батьків і дітей однією сім’єю, батьки спільно вирішують усі питання, пов’язані з користуванням і розпорядженням майном дитини, набуттям речей, що задовольняють її потреби, тощо.

Світлана ШУШКЕВИЧ,

державний нотаріус.