І заревів Ревучий

Минає двісті літ, як в мазанці-хатині

Народився малюк в Шевченковій родині.

Слова складав в рядок, знайшовши рими-перли,

І прагнув до стовпів, що небеса підперли.

Пішов Кобзар-поет зеленими лугами,

Як Божий син, поніс кріпацький хрест світами,

Криваві мозолі ранкові мили роси.

На Волю шлях завжди шукали «малороси».

У вічній боротьбі Вкраїна споконвіку.

Жадоба до життя, а ворогів без ліку.

Колосяться жита, де небеса підперті,

Катують вже «свої» і гноблять народ вперто.

Гляди,Тарасе, з гори як заревів Ревучий,

Гляди, горить Майдан, їсть очі дим курючий,

Щити прикрили зло, шоломи «беркутівські»…

За правду, за дітей ідуть ряди батьківські.

Викурює народ кадилом, димом з шини

Люциперів, чортів пекельної машини.

За смерть синів, доньок, ув’язнених за грати,

Керманичам таким час «голови стинати».

Стоїш, Тарасе… Стій і споглядай звисока,

Яка тече ріка, немов душа широка.

Ти бачиш вдалині небесну синь і жито…

Так, буде, все-таки Вкраїна вільно жити?

Роман БЕНЮК,

м. Надвірна.