Євромайдан і акції протесту по всій Україні продемонстрували, що наша країна не може вважатися взірцем демократії і поваги до прав людини. Не про таку країну мріяли наші прадіди, здобуваючи незалежність на початку минулого століття. Як сучасна свідома людина, я впевнений: не за таку незалежність боролися і ми на початку 1990-х років.
Сьогодні в Україні бачимо узурпацію влади – навіть не окремими людьми, а цілими олігархічними кланами. Країною керують бізнесові родини. Сьогодні вся внутрішня та зовнішня політика держави зосереджена у руках т. зв. «Сім’ї» – Януковича, його родичів і близьких до них людей. Принципи демократії цим особам невідомі. Винесення державних рішень повністю залежить від їхніх бізнесових інтересів. Усе це контролює гарант – наш президент, який є ще й безпосереднім учасником олігархічних схем дерибану національного багатства країни.
«Народ заслуговує на таку владу, яку має», каже грецький афоризм. Але в нашій ситуації українська влада не є народна. Єдиним з-поміж тих, хто впливає на державні рішення, обраним є тільки президент. Усі інші чиновники, які безпосередньо беруть участь в державному управлінні – від голови місцевої адміністрації до голови Кабінету Міністрів – є всього-на-всього маріонетками президента. При цьому, обрані представники народу не мають тих повноважень, якими наділені призначені з Києва прихильники чинного режиму. Ні депутати Верховної Ради, ні районних рад не мають того впливу і повноважень для прийняття рішень в інтересах народу, як призначені «зверху» керівники в інтересах правлячої Партії регіонів.
Саме тому потрібно міняти систему. Необхідна реформа місцевого самоврядування, яка би забезпечила прозоре та ефективне управління на місцях, відповідала би демократичним нормам державного устрою. Потрібна бюджетна реформа. Платники податків мають бути впевнені, що їхні гроші залишаться в міському чи обласному бюджетах і працюватимуть на громаду. Люди мають бути впевнені, що їхні податки підуть на ремонт місцевих доріг, будівництво шкіл, садочків та інших об’єктів соціальної сфери, а не на черговий «золотий унітаз» чи «Мерседес» для президентського кортежу.
Тим часом, протестна ситуація переходить у гамбіт, якщо проводити аналогію з шахами. Причому, це гамбіт пішаків. З одного боку, є люди, які стоятимуть на Майдані до останнього, з іншого боку – «Беркут», міліція та силовики. Обидві сторони зчепилися у клінч і вичікують. Наразі, висловлюючись тією ж шаховою термінологією, у протистоянні «народ-влада» настав повний цугцванг. Це означає, що, який би крок не здійснили обидві сторони, він буде програшним. Влада боїться спровокувати масштабніші прояви громадянської непокори. В цей же час опозиція, яка взяла на себе функцію представників народних інтересів, так само утримується від активних дій, щоби не спровокувати владу застосувати силу і знову проливати кров. Але будь-яка шахова партія має завершитися. Перемагають або білі, або чорні. Є ще й третій варіант – погодитися на нічию. Але в цьому жодна зі сторін не зацікавлена. Думаю, що про будь-яку розв’язку говорити зараз ще рано – партія продовжується. Хтось змушений буде зробити ризикований хід першим, щоби вийти з глухого кута.
Таке протистояння, думаю, повноцінно триватиме аж до майбутніх парламентських чи президентських виборів. У результаті ми таки отримаємо демократичні вибори і люди оберуть свій шлях. Ті люди, які прийдуть до влади, усвідомлять усю вагу відповідальності перед громадянами своєї країни.
Кожен небайдужий і свідомий українець розуміє, що потрібно йти до виборів. Інших шляхів я не бачу. Ми повинні не втратити себе, своїх переконань і зробити вибір на користь демократичної країни.
Володимир ГРАБОВЕЦЬКИЙ,
депутат
Івано-Франківської обласної ради.