«П’ятий океан» Романа Бенюка

Нещодавно вчені географи вирішили офіційно визнати наявність на Землі п’ятого океану і цим не знехтував член популярної літературної студії «Бистрінь» при редакції «Народної Волі» Роман Бенюк.

Ба, навіть, свою чергову книжку до своєї поважної дати – золотого 50-літнього ювілею – так назвав. Тож як тут стримаєшся від кількох запитань ювілярові?

– Романе, чому « П`ятий океан»? Оскільки донедавна Ти був «чистим» гумористом, то чому не «п’яний» океан, не «п’ятдесятий», а саме «п’ятий», і чому океан?

– Я народився у «сухопутному» Биткові, а військову службу ніс на Чорноморському флоті. Для мене море тоді здавалося океаном. Зрештою, зовнішні моря граничать з океанами лише на мапах, а так – одне ціле.

– Ти рано почав самостійне життя. Чого воно Тебе навчило?

– Бути готовим до труднощів, покладатися на Бога і на себе, цінувати дружбу, бути ретельним у всьому. Нині працюю інженером, а починав із профтехучилища. Трудився зварником на двох атомних електростанціях, водієм автобуса, і всюди моєю роботою залишалися задоволеними. Особливо переконався у цьому, коли працював зварником у Чехії – за кордоном вміють оцінити кваліфіковану роботу. – Будував Чорнобильську АЕС, а потім ліквідовував аварію на ній же… – Так склалася доля. Сумно. Шкода, що наша держава не надто переймається долями ліквідаторів. Закони є, але їх не виконують. У міру можливостей намагаємось боротися за права. Я також заступник голови районної Спілки чорнобильців. Успіхів поки що мало.

– Півстолітній ювілей, відверто кажучи, має мінорну тональність. Чим переймаєшся у позаробочий час?

– Я задоволений тим, що декілька років тому пов’язав свої інтереси з літстудією «Бистрінь». Познайомився з чудовими творчими людьми, особливо з керівником, поетом Нестором Чиром, письменницею Галиною Христан, літераторами Івано-Франківщини. Саме ця творча співпраця дала мені поштовх до серйозніших літературних вправ, послугувала стимулом до видання першої збірки гумору «Веселий двір» та підготовки до друку другої.

– Чим наповнена нова книжка?

– Крім гуморесок у «П`ятому океані» будуть ліричні вірші та новелети. Вдалі чи не дуже – судити читачеві.

– Банальне запитання: як ставишся до авторів, котрі заявляють, що їм легше пишеться по-російському?

– Двояко. Якщо автор виховувався у російськомовному середовищі, то з розумінням, але якщо на теренах більшості країв України, то з осудом. Хтось із французьких філософів сказав: якщо людина не розмовляє мовою держави, у котрій живе, то вона або гість, або завойовник, або несповна розуму. І ще приклад: 1998 року Сенат США відхилив домагання іспаномовного населення надати статус державної мови іспанській, мотивуючи тим, що одна мова єднає націю, працює на зміцнення держави. Одна з газет писала: якщо комусь не подобаються американські закони, нехай повертається до країни, з якої прибув. Ця тема особливо актуальна у сьогоденній Україні, коли цими днями Верховна Рада відмінила мовний закон Колесніченка-Ківалова.

– Привітання з ювілеєм рідних, друзів, знайомих попереду, Ти їх почуєш і відчуєш, а от чого зичиш іншим, хочеться довідатися уже.

– «Майданська» зима стікає талими, прохолодними потічками, з прикусом юнацької крові. Повіяв вітер перемін і здійняв хвилю на морі, де царський «ФРе-гад» на мотузці тягнув за собою козацьку чайку. Стара мотузка не витримала і порвалася. «Чайка» гостро лягла на бік і всі щурі і паразити, які зжерли запаси, які гризли вітрильник зсередини і навіть надкусили буксир – перелякалися що потонуть. Мов вітром здуло жирних пацюків. Спекавшись лишнього баласту, повернувшись до людей передом, а до лісу задом і здійнявши вітрило, «вільна чайка» випрямилася і гордо взяла курс у Європу, показавши ворожим паРУСАМ – ЖО-пфу, тобто свій жовто-блакитний стяг .

Весна на порозі. Хочу привітати з наступаючим святом всіх жінок. Вітаю з днем народження всіх «березневих котів». Бажаю всім здоров’я, хто цінує українське слово. Слава Кобзареві, двохсотліття якого відзначаємо. Слава Всевишньому, котрий почув молитви страждального народу. Слава Україні, яка взяла напрям правильного розвитку. Слава Героям, які віддали у боротьбі свої життя за нас, за незалежність, за майбутнє. Усім миру і чистого неба. Народові Слава!

Степан ПИСУЛЯК,

член Національної спілки журналістів України.

Мій Битків

Мій Битків – наче легінь у Карпатах,

В нім кожна хата на добро багата.

Тут у лісах веселочки грайливі,

Шумлять жита, падуть дощі бурливі.

Пташки щебечуть у зеленім гаї,

На срібних струнах річка Росіч грає,

А в полі лине пісня про Іванка,

Співає дзвінко гарна битківчанка.

Чарівний Битків у високих горах,

Вода цілюща у холодних зворах,

Вирує в надрах газ і чорне злато,

Природа в краї цім на все багата.

Містечко Битків – це моя оселя,

Спішу до неї – і душа весела.

Куточка в світі кращого немає,

Бо тут мене рідня завжди чекає.

 

Батько – казкар

Син малий лежав на ліжку,

Починав дрімати,

Пригорнув до щічки кішку.

Зазирнула мати

І почала колискову:

– Спи, моє малятко,

Вкотрий раз, а нині знову

Спізнюється татко.

Привідкрив синочок очі,

Розтуляє рота…

– І яка ж то серед ночі

В татуся робота?

Чом твою, рідненька нене,

Відчуваю ласку?

Чому батько біля мене

Не читає казку?

– Ось прийде, чорти б’го взяли,

Сам спитай, будь-ласка,

Де беруться ті аврали…

Ото буде казка.

 

Будильник краще

Плакав учень та ще й гикав,

На шкільному ганку:

– І чому не кукурікав

Півень вдруге зранку?

На уроки запізнився,

Я мав тест писати…

Півень: – Вибач, заморився,

Тьму курей топтати.

 

Березень

Ось на галявині промінчик грався,

Сніжинок талих вусами торкався,

Грів-зігрівав, весною дихав близько

Щодня, бешкетник, сонячний зайчисько.

А дід Мороз і сніжна королева

Трясли снігами. Гнулися дерева,

Гуляла віхола. Куди лише не гляне –

Сліди задує, стежку на поляну.

Сходило сонце вранці вище й вище,

Затих мороз і вітер вже не свище,

Пташки почали весело співати,

Прибіг промінчик побешкетувати.

Як і недавно, знову промінь грався,

Країв трави зеленої торкався,

Зігрів бутон і радо задивився:

Весни провісник, пролісок родився.

 

Слухаю і підкоряюсь

Жених каже нареченій:

– Вкрили стіл на диво,

Скуштуй раки запечені

З прохолодним пивом,

З’їси суп, бужені крила

Й зарубай на носі,

Харч такий щоби носила

В ліжко на підносі.

А ще скажи своїй мамці,

Дружинонько мила,

Щоб в неділю завжди вранці

Пельмені ліпила.

Не забудь в графин налити

Коньячку, горілку,

Ввечір ліжко застелити

І на весь зріст грілку.

– Все, що хочеш, мій султане,

За умови, звісно,

Коли мертвий з гробу встане

Й рак на горі свисне.

 

Вечеря

Дзвінок в двері, відчиняє

Сердита дружина

І крізь зуби промовляє:

– П’янчуг, худобина!

Де напився, гляди в очі,

В якім колективі?

– В нашім, мужськім, – гикнув тричі,

– На корпоративі.

– Цілу ніченьку чекала,

Совісті не маєш.

Я вечерю зготувала,

А ти все гуляєш?

Знаю я корпоративи

Біля сміття баків,

Самогон з гнилої сливи,

Пиво, клешні раків.

А чи може помиляюсь,

Їли м’ясо, сало?..

– Ти вгадала, присягаюсь,

«Педігрі» писало.

– Ну, раз так, закриєш двері

І без етикету.

Марш на кухню, жде вечеря,

Страва з «Кіті-кету».