Відчуймо дух Юрчишина

У дні, коли Майдан у Києві і Майдани в Україні зголошують себе, свою нестримну волелюбність і жертовність, коли висвічують своїми серцями й душами увесь планетарний обшир, відверто мовлю: нам бракує духу, слова і вчинку таких, як Михайло Юрчишин.

Довідавшись, що «Народна Воля» готує фотопублікацію до його 90-ліття, мій старший колега і побратим по журналістській праці Ярослав Орнат із галицьких Темирівців (а він – давній знайомий, земляк і, навіть, далекий родич Юрчишиних) після деякої паузи у телефонній слухавці на радощах попросив передрукувати його нарис «Юрчишини», вміщений під рубрикою «Є такі люди» у першому числі журналу «Перевал» за 2005 рік. У цьому творі висвітлена доля і тернистий шлях інтелігентної, газдівської сільської родини Юрчишиних, яка присвятила себе повстанській і підпільній боротьбі за вільну Україну.

«Мені й досі вчувається крик, розпач і плач, коли вивозили на каторгу Юрчишиних, – згадує Ярослав Орнат. – Хоч я був тоді і малолітнім, та відчував, що чинять червонопогонники з цими людьми велике зло – жахливе і немилосердне».

І вже за мить – веселі нотки. Хто в Темирівцях, чи в сусідніх селах не пам`ятає, що коли на весіллях гостював ще молодий Михайло Юрчишин, то там не вгавали сміх, радість, веселощі. Люди до сліз захоплювалися безліччю приповідок, пісень, жартів, котрі розсипав цей сільський дід Панас.

Ярослав Орнат зараз працює над книгою «Слово – зброя моя», в якій помістить до двох десятків власних розповідей про національно-визвольну боротьбу у Галицькому районі і Прикарпатті. Знайде в ній місце і згаданий оновлений нарис «Юрчишини». Він засилає землякові у Надвірній найщиріші віншування, тисне міцно руку і промовляє з рідного села: «Тримайся, Друже, бо справа українська ще потребує твого духу і слова».

…У багатьох ситуаціях – у виступах, піснях, зустрічах, розмовах (особистих і не тільки) я бачив, слухав і Михайла Юрчишина, і його дружину Олену Іванівну, і дочку Оксану. І ні разу не відчув навіть найменших ноток фальшу, обману, нещирості. Їм усім – Юрчишиним – болить доля України, її національна і державна гідність. Так має боліти усім нам. І тоді держава буде у безпеці й гідно почуватиметься в європейській спільноті.

Міцного духу Вам, пане Михайле! Шануймося!