Газета по-надвірнянськи
 

«Хто, як не я?..»

21 березня 2014, 15:12 | Рубрика: Вторгнення, Україна Версія для друку Версія для друку 259 переглядів

Ця світлина, зроблена фотокором СNN, встигла облетіти вже весь світ. На ній відображені реальні воєнні події. Але не в Сирії чи десь інших далеких гарячих точках планети. А – в Україні, яка нині також стала тією гарячою і надчутливою точкою на карті світу. (До того ж, зараз становище держави ускладнили ще й останні події, пов`язані з кримською кризою та сепаратистськими проявами на південному Сході країни).

Андрійків

На знімку четверо людей поспішають, несучи ноші із вбитим Героєм після штурму біля Жовтневого палацу в Києві. Ще кілька хвилин до знімку його пробували реанімувати безпосередньо на полі битви, яким у ті буремні дні став центр української столиці. Але… На задньому плані фотодокументу – ще один поранений допомагає нести ноші з побратимом. Закіптюжене обличчя, яке не раз обпікало вибуховою хвилею. Можливо, воїн на деякий час вийде із лав оборонців, принаймні, на передовій, бо закривавлена пов`язка свідчить про серйозну травму руки. Справа, на передньому плані, у медичному розпізнавальному жилеті – Микола Іванович Андрійчук, житель с. Саджавка.

Санінструктор – під час проходження строкової військової служби, нині – зубний технік, Микола Андрійчук і допустити не міг, що опиниться в епіцентрі справжніх бойових дій. Уперше на столичний Майдан поїхав торік у грудні. Опісля разом із однодумцем Петром Горічаком власним мікроавтобусом возив односельчан (через Коломию) боронити Україну до Києва.

– Спочатку працював у медичній службі, як медик чергував на Євромайдані, – розповідає він. – Останній раз, із 17 по 20 лютого – при КМДА, тоді вулицю Грушевського зайняли вже беркутівці.

В історію української сучасної революції ці дні також увійшли як одні із найпекельніших, коли нація втратила чимало відчайдушних своїх найкращих синів. Адже якраз тоді беркутівці проводили операцію «Бумеранг» і знаходилися вже за півсотні метрів від центральної сцени. І коли тодішній голос Майдану, а нині міністр культури України Євген Нищук оголосив про гостру необхдність доставити шприци у розгорнутий Ольгою Богомолець медпункт у готелі «Україна», Микола Андрійчук без зволікань зголосився на це. У ту мить він ще не знав, що там  уже «чатує» снайпер, котрий протягом години смертельно поранив 11-х протестувальників. Тоді ж і зателефонував на мобільний старшому братові Андрієві, котрий також знаходився на Майдані, щоб не прямував до нього через велику ймовірність стати мішенню для ворога.

Це були найжахливіші і найдраматичніші моменти, згадує Микола Андрійчук. Уже потім почув вражаючу статистику, що кожних півгодини по закінченні бою снайпер ще продовжував «знімати» по одній людині (!). І досі, каже, перед очима – вбитий 20-річний юнак, на скромному поясі якого він прочитав напис: «Я – українець». Тоді, чи не вперше Миколу охопили відразу всі почуття: і розпач, і відчай, і жаль, і… гордість за націю, представником якої є сам. І тяжко виявилося розібратися, які з цих почуттів переважали більше.

Згадуючи недавнє пережите, Микола Андрійчук не перестає захоплюватися своїми односельцями, як от Іван Кузьмин, котрий зі своїми чотирма синами воював на барикадах майже всі три місяці. Слава і шана простим українцям!

…Зараз Микола Андрійчук знову повернувся до своєї мирної професії: від його вмілих рук залежить естетика і краса людської посмішки. Радіють трійко його діток і дружина Лідія, котра «ще більша революціонерка, ніж я», наголошує Микола Іванович. Бо разом із дружиною, учителем англійської мови місцевої школи, вони були активними учасниками мирної Помаранчевої революції. – Таке у мене життєве кредо: не ховатися ззаду; «хто, якщо не я?», – каже Микола Андрійчук і в його словах відчувається щирість та непереможна сила.

 

Дарина ОЛЕСЬ.

Від редакції.

У перші дні демократичних оновлень у 1989-1990 роках брат Миколи  – Андрій Андрійчук разом із однодумцями-активістами докладав небачених зусиль, щоб українська справа торжествувала у Саджавці, Кубаївці, Середньому Майдані. Відзначимо також, що у горнилі битви за Україну на столичному Майдані побували десятки саджавчан. У Саджавці одними із перших створили загін Самооборони, проводили молебні і віча. За це їм щиро вдячний і пишається ними сільський голова Михайло Христан, котрий передав нам цю світлину і схвально відгукнувся про своїх од

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!