Газета по-надвірнянськи
 

Крик матері

14 березня 2014, 14:33 | Рубрика: Новини Версія для друку Версія для друку 154 переглядів

Гласить «Писання», що ненАвисть – гріх…

Я – грішниця, бо люто ненавиджу!!!

До болю, щему, темноти в очах ненАвиджу

Ту пОгань, що посміла

підняти руку на дітей твоїх, Вкраїно…

підняти руку й на моїх синів лишень за те,

що мріють жити вільно, гідно, чесно,

що прагнуть, щоб на Богом даній нам землі,

ми перестали бути холуями

і «меншовартості» позбулись накінець!!!

Я знаю правило: «Людино, не вбивай!»…

Це страшно… але я готова вбити,

Своїми власними руками задушити

Гидоту ту, що нищить мій народ…

Хіба могли коли-небудь ми уявити,

Що Україну рідну, мирний край

Захочуть нЕлюди у крОві утопити…

Ми ж бо не  Лівія, Єгипет чи Іран,

Ми – мирна нація, трудяги-гречкосії…

…Перед очима, як страшне кіно…

Розбитий Київ… центр його лежить в руїнах…

Пожежа, вибухи…і мужнє «Стоїмо!!!»

Ну, люди добрі, – це ж не часи Батия…

Ми ж в ХХІ столітті живемо!!!

Воістину, старий як світ сюжет…

Добро і зло, що бореться…

Наш тризуб золотий і той мутант двухглавий,

Захланний, прагнучий  Вкраїну проковтнуть!

Голубка біла і страшний нещадний «беркут»,

озброєний, бездумний і бездушний в своїй люті…

Ніяк не хоче зрозуміть «гарант»,

Що сила СПРАВЖНЯ аж ніяк не в зброї,

Що сила духу є сильніша во стократ,

За снайперську гвинтівку й автомат!!!

Ми будем вільні, ми не можемо програти…

Але яка ціна??? Яка страшна ціна!!!

Як мають пережити батько й мати

Смерть свого сина, що починав лиш тільки жити???

Як мама має донечці маленькій пояснити,

Що батька її вбито в мирний час,

У нашій славній світлій Україні???

Я знаю, що не можна проклинати!!!

Та проклинаю, як і кожна українська мати,

І від прокляття тисяч матерів ту погань

Вже ніхто не зможе врятувати!!!

Олександра ПЛИТУС,

завідувач бібліотеки Надвірнянського коледжу НТУ,

кандидат історичних наук.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!