«Маю право сказати, що я чесно виконав свою студентську клятву – служити Україні»

Так заявив В`ячеслав Чорновіл незадовго до своєї загибелі. Він народився на Черкащині у сім`ї вчителів. Із золотою медаллю закінчив школу, з відзнакою – факультет журналістики Київського університету. Під час випускного вечора по закінченні університету на Володимирській гірці біля могил Героїв Крут він поклявся все життя присвятити справі здобуття Україною державної незалежності.

У комуністичних таборах, тюрмах і на засланні, як журналіст і публіцист, він був лідером боротьби з радянською системою, котру світ сприймав як «імперію зла». Із 1989-го боровся за Україну незалежну, а не перебудовану в складі імперії. Саме на заклик В’ячеслава Чорновола українці сприйняли справу незалежності як реальну і досяжну, своєчасну і можливу, проголосувавши за це на референдумі 1 грудня 1991 року.

В. Чорновіл був головою Львівської обласної ради, Народним депутатом усіх скликань Верховної Ради України при житті. Він був членом Міжнародної журналістської організації «Пен-Клуб», автором публіцистичних книг, лауреатом Міжнародної журналістської премії, лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка, членом Української Всесвітньої Координаційної Ради та парламентської Асамблеї Ради Європи. Він був і залишився опозиціонером до всього, що ставало на перешкоді рухові до незалежності України, до Моральної Людини, до Бога, коли бачив відхід з шляху розбудови держави. У буремний 1989 рік, коли розгорнулися тривалі дискусії про долю України із непрогнозованим її майбутнім, В. Чорновіл, подібно до Григорія Сковороди, особисто об’їхав усі області Галичини і на  велелюдних народних Вічах закликав народ брати свою долю у власні руки, не упустити Богом даний історичний момент  та здобути Незалежність для всієї України мирним, демократичним шляхом. Створені на його заклик осередки Народного Руху України забезпечили найважливіші перетворення на місцях із 1989-го по 1991 рік, а також участь надзвичайно великої кількості наших людей у таких грандіозних заходах Руху як всесвітньовідомі Акт Злуки 22 січня і 500-річчя Козаччини у 1990 р., у численних протестних поїздках до Києва під Верховну Раду України. Ще до утворення Руху В. Чорновіл у 1989-му став його неформальним провідником, а тоді керівником після обрання його головою у 1992 р. і залишався лідером Народного Руху України до кінця життя. Ключовим моментом у долі держави В. Чорновіл бачив проведення в Україні виборів усієї влади після тріумфального референдуму 1 грудня 1991 р. Тоді майже 92% виборців при явці 86% висловили бажання жити у Соборній (неподільній, унітарній) Демократичній державі з входженням її до всіх цивілізаційних, економічних і безпекових структур Європи. Цього результату досягнули завдяки самовідданій праці самого В. Чорновола і Руху від вересня (тоді комуністи у Верховній Раді України відмовилися визнавати їхню підтримку голосування 24 серпня за незалежність і заявили, що голосували «под давлєнієм» і «пусть народ скажет») до кінця листопада 1991-го. Саме через відмову злочинної «групи 239» визнати законність проголошення незалежності 24 серпня і виникла необхідність проведення референдуму. Весь час від прийняття рішення до підбиття підсумків голосування В. Чорновіл та організації Руху всієї України цілодобово і повсюдно працювали на отримання результату вистражданого всіми поколіннями борців за волю України. На Сході і Півдні поряд із Рухом належно працювала лише «Просвіта». Налагодили роботу агітаційних груп, із засобами інформації, з органами влади і виборчими комісіями, численні поїздки мистецьких колективів у східні та південні області. На жаль, поряд із Рухом не стали тоді політичні сили, котрі висунули проти В. Чорновола аж чотирьох кандидатів на посаду Президента. Самі тодішні кандидати і сьогодні не соромляться заявляти, що «першим президентом України мав бути комуніст», що «другим президентом мав бути червоний директор», «що терпимо треба ставитися до влади і робити кроки їй назустріч». Останнє мовилося буквально за кілька місяців до трагічних для народу подій від грудня до березня 2014 р. Вони роками були радниками тирана українського народу, який від 2010 року до останніх днів нищив народ, економіку, армію, правоохоронну і судову системи, всі без винятку сфери життєдіяльності держави. Тому з певністю можна констатувати, що В. Чорноволові і Народному Рухові України протистояв інтерфронт цих слуг антиукраїнського режиму. Саме вони допомагали загарбникам красти, грабувати, цинічно знущатися над народом і державою, дискредитуючи саму державу і її можливість стати по-справжньому Незалежною. Заради справедливості треба сказати, що робилося це не лише останніх чотири роки, але весь час від 1 грудня 1991 року.

Визначною справою В.Чорновола і Руху для зміцнення української державності став прийом на Різдво дітей зі Сходу та Півдня України. У світі цю працю Руху називали «Народною дипломатією». Тоді дітей приймали з областей Донбасу, Одеси, Миколаївщини, Херсону та Криму. Переважно мали підтримку від тамтешньої влади. Відкрили українські гімназії в Одесі, Дніпропетровську, Запорізькій та інших областях. «Народну дипломатію» рішуче ліквідувала обрана у 1998 році влада «патріотів своїх кишень». Україні, В. Чорноволові і Рухові завдали чергового нищівного удару.

В’ячеслав Чорновіл трагічно загинув 25 березня 1999-го. Сталося це в автокатастрофі на шосе Київ-Бориспіль. Обставини тієї трагічної події не з’ясовані, до цього часу слідство не завершене. І це дає підставу стверджувати, що з ним розправилася система так, як це відбулося  зі всіма українськими провідниками, геніями і героями: Богданом Хмельницьким, Іваном Мазепою, Тарасом  Шевченком, Іваном Франком, Симоном Петлюрою, Євгеном Коновальцем, Степаном Бандерою, Романом Шухевичем. Посмертно В’ячеславові Чорноволові присвоєно  звання Героя України.

Сьогоднішні події свідчать, що досвід і заслуги В.Чорновола перед українським народом були невиправдано зневажені і забуті. Рух намагався не допустити цього. Робила це і  районна організація Народного Руху України. Крім того, до 75-річчя від народження В.Чорновола спільним рішенням районної ради і РДА передбачалося здійснити ряд заходів для вшанування пам’яті великого українця – встановити меморіальну дошку і видати книгу «В’ячеслав Чорновіл і українська Незалежність». Однак, практично нічого не зроблено. Подібне забуття проявила і влада в Україні. Одним з наслідків такого безпам’ятства влади  стала криза на третьому році правління антиукраїнських сил. Виходити з цієї кризи почав сьогодні сам український народ ціною великих жертв і героїзму мільйонів.

Тому Надвірнянські районна та міська організації НРУ (голови – депутат районної ради Володимир Павлюх і Богдан Березицький) цими днями запропонували владі району виправити становище і виконати хоча б основні заходи щодо вшанування пам’яті В. Чорновола – встановити меморіальну дошку на  адмінприміщенні ЗОШ № 1 у Надвірній і виділити необхідні кошти для видання згаданої книги.

Нагадаємо, що В’ячеслав Чорновіл неодноразово відвідував Надвірну і наш район, виступав перед учнівським і педагогічним колективом цієї школи, зустрічався з громадськістю району. Середня школа № 1 розташована на вулиці його імені.

У наш час В. Чорновіл є для українців зразком патріотизму, служіння українському народові, вір­ності принципам соборності і демократичного розвитку України як європейської держави. Зберігаймо пам’ять про В’ячеслава Чорновола у нашій свідомості і в серцях. Своїм життям і позицією примножуймо Славу України!

Богдан БЕРЕЗИЦЬКИЙ,

голова Надвірнянської міської організації

Народного Руху України.