Газета по-надвірнянськи
 

Підпільні заробітки

14 березня 2014, 14:44 | Рубрика: Мистецтво Версія для друку Версія для друку 206 переглядів

В Україні тєжко жити, роботи не маю

І вже місіць, як у Москві рубель заробляю.

Жінка дзвонит, що за мнов сильно так банує,

Віжіла вручну  пшеницю, врожаю бракує.

 На роботі й я сачкую, бо дрельки не маю,

Як мій дідо, так я з млотом Москву розбиваю.

Сплю собі на пінопласті, в цирету завюсі,

Снитці мені жінка з серпом, я з млотом жинусі.

Сусід хода в кукурудзи, діти в хаті плачуть,

Кольорові такі сни мої очи бачуть.

Чисте чудо, люди добрі, та так мож здуріти.

Треба війти троха з хати на двір побалдіти.

Зрані встав, від тих цементів троха повтиравсі

І в Москву на Красну площадь із кумом подавсі.

На дорогу я поїв фасольову зупу,

Зїв головку часника, аби стало духу.

Їду собі в автобусі, у метро сідаю,

А міліцію як вижу, зразу повертаю.

Заблудитисі я бою, людей не спитаю,

Бо із рота часник пахне й мову пусто знаю.

Людей повно у транспорті, я сі вже не влажу,

Як потиснут, точно пущу вкраїнського  газу.

Добралисі на кінець на площадь Кремльову

Тутка думаю вже пущу зупку фасольову.

Кум мій каже: «То би здало тобі фото зняти».

І давай ще півгодини ракурс вібирати.

Я терпіти вже не годен, лиш сі позираю:

Мінтів нема! Фотографуй, бо я вже вмираю.

Став я задом до Леніна, файне фото маю,

Бо вже вчинив свій теракт, вже сі посміхаю.

Я Ленінови у Буквари намалював роги,

То мене директор тоди чуть не вігнав з школи.

Най нюхає та таранька вкраїнського духа.

Мені стало троха легше, відомстив по вуха.

Та міліція зачула отой дух свободи

і давай мене ловити, а я дав на ноги.

Залітаю в якійсь підїзд, на дах заховавсі,

Тепер мене не знайдут, замаскірувавсі.

Сиджу днинку, сиджу другу, чую знемагаю

Хочу сала троха зїсти, за борщем скучаю.

Ну, думаю, прийшов кінець, треба помирати

І вже хотів з штирнацітого поверха скакати.

Та я щирий українець, хоч і помираю,

Перед смертив  українську пісню заспіваю.

Коли чую, а зо мнов пів-Москви співає,

Міліція сі спужіла, від мене тікає.

Ото добре, що є всюди вкраїнського брата,

Що вібравсі я з полону й приїхав до хати.

Українціфайні люди, вміють всюди жити.

За границев не даст вмерти, дома не даст жити.

Роман КУРЧУК.

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!