7 березня 2014, 13:00 | Рубрика: Новини
Версія для друку
572 переглядів
Тарас Шевченко сходить з постаментів,
По всіх вкраїнських селах і містах
Виходять на Майдани монументи,
Аби до решти розтоптати страх.
Із «Кобзарів» пропали всі портрети,
Франко полишив рамку на стіні…
Йдуть гіпсові і бронзові поети
На барикади у новій війні.
У них стріляють, їх ведуть за грати,
Шевченко, знай, моргає до Франка:
«Чи то нам, брате, до тюрми звикати?
Вже видно, брате, доля в нас така.
Тож, слава Богу, не імперське врем’я,
А то б в Сибіру коротали вік.
Вже виросло нове козацьке плем’я,
Яке розвалить цю тюрму навік.
Що їм новітній цар і «беркутята»,
Як серце стало з ворогом на прю?!
Ходімо, брате. Вже летять гранати,
То хоч кількох собою заступлю».
Мирослава ГОРДЄЄВА-МЕЛЬНИК,
с. Саджавка.