Так панна весна величально дзвонить,

Сніги сумну дописують сторінку…

Душа Тарасова вертає на поклони

До України – через сотні літин.

Летять із вирію птахи додому,

На крилах-рушниках узори в хрестик…

До тебе, Україно, син вертає знову,

Тож поможи, о Мати, думи нести.

Важкі, бо виростають на камінні,

Сумні, бо осені все просять.

Вітри наворожили зміни –

Та мати ночами голосить.

І проситься жебрачкою до хати,

А чорні ночі вишивками білить.

Сліпій душі ніколи не дізнатись,

Що попідтинню – Україна.

І розкошують у своїх палатах,

Їх душі у болотах стогнуть…

Забули, що і Божу Матip

Колись вже не пустили до порогу.

Умий їх, весно, просвіти їм душі,

А Бог – прозріння хай пошле,

Бо Україна вільна бути мусить,

І слово Кобзареве в вічності живе!

Олександра СОРОХМАНЮК,

с. Микуличин.

коли:

Христос ся рождає!

Олександр БУКАТЮК,

смт. Битків.