Відчуття Євромайдану не перестають хвилювати

Євромайдан поволі стає історією. Період його тривання матиме багато інтерпретацій з поглядів історичного, суспільного, культурного. Зрештою, вже зараз звучить чимало думок і оцінок. Свої враження, думки, відчуття мають і письменники – безпосередні учасники подій, які не могли залишатися осторонь. Тарас Прохасько, Іван Ципердюк, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Юрій Винничук видали книгу «Євромайдан. Хроніка відчуттів.» (видавництво «Дискурс», 2014 р.), в якій зібрано колекцію їхніх есе, кожне з яких – реагування письменників на ті чи інші події.

У Надвірній презентація книги відбулась у міській бібліотеці для юнацтва за ініціативи центральної районної бібліотеки та БО «Всеукраїнський благодійний фонд Юрія Дерев’янка». Тарас Прохасько та Іван Ципердюк розповіли, що ідею створення книги подав поет Василь Карп`юк, який є упорядником. Тексти писали від початку Євромайдану з кінця листопада і публікували у періодиці (газета «Галицький кореспондент»). У них – враження, відчуття письменників про події, що відбувалися. Письменники читали власні есеї, відповідали на питання. Активну участь у заході взяли надвірнянці – учасники Євромайдану та виступили із спогадами, поділились своїми думками – Тарас Угринчук, Тарас Олендій, Віталій Трачук, медик Марія Юрчук, члени НСПУ Галина Христан і Роман Киселюк, Тетяна Пришляк та Євдокія Непеляк.

Пропонуємо окремі з них. Тарас Угринчук: «Ми живемо зараз у найтяжчий час. Майдан змінив усіх людей, особливо тих, котрі перебували на ньому. Залишається незмінним почуття гордості і патріотизму учасників Майдану».

Марія Юрчук: «Я не могла покинути Майдан. Він був різний і складний… Майдан відбувся, бо правила сатанинська влада, котра послуговувалась демоном і чорними силами. Було важливо, що ти на Майдані займав хоча б один квадратний метр і стояв до кінця…».

Тарас Олендій: «Боліли серце і душа, коли бачив, як у Надвірній окремі особи нічим не переймалися, навіть, у трагічні дні розстрілів молоді на Майдані… Їхні батьки преспокійно спостерігали за визвольною боротьбою 1940-1950 роках, а їхні діти байдуже стояли осторонь і Помаранчевої революції 2004-го, і Майдану 2014-го. І це матеріально заможні люди… Їм, певно, ніколи не зрозуміти і не відчути благодатної аури Майдану, на якому люди не відчували страху, бо тримала і рухала ними віра у перемогу».

Віталій Трачук: «Ми, члени Самооборони, втілюємо і відстою­ємо те, за що полягли на Майдані молоді люди. Якщо хочемо перемогти загальнодержавного спрута – кожний на робочому місці маємо добиватися перемоги. На Майдані бачили ворога близько, в очі. А, на жаль, тут, на місцях, проти громадських патріотичних організацій, зокрема, проти Самооборони розпускають всілякі небилиці і плітки. Чомусь не всі у певних органах та у деяких державних органах зрозуміли роль і завоювання Майдану, а тому стараються применшити боротьбу патріотів. Та таке не пройде!».

Цінність книги у тому, що це – польові враження не просто людей з досвідом, а й з умінням ці враження передавати. Василь Карп`юк так коментує книгу: «Тарас Прохасько здебільшого рефлексує у контексті вічних цінностей, добра і зла, вчинку і стоїчності. А Іван Ципердюк найбільш буквально сприймає ситуацію і найбільше відверто називає речі своїми іменами, де мінімум літературного гриму і максимум щирості. Андрухович мислить у глобальному контексті, а також нерідко описує конкретні ситуації, зокрема, стеження за ним тощо. Жадан залишається поетичним, метафоричним і революційним. Довіру викликає і його особиста участь у харківському Євромайдані. А Юрій Винничук – нещадно іронічний і саркастичний. Він уважно стежить за суспільними процесами і все розставляє на свої місця».