Газета по-надвірнянськи
 

Доля Тараса Шевченка – Україна

12 травня 2014, 15:41 | Рубрика: Духовність, Освіта Версія для друку Версія для друку 652 переглядів

З нагоди проголошення 2014 року Шевченківським, у Пнівській ЗОШ І-ІІІ ст. провели конкурс читців поезій Кобзаря, літературну постановку «Іду з дитинства до Тараса» з участю учнів 7-Б класу, українознавчу гру «Соняшник», конкурс малюнків «Світ очима дітей», свято для батьків учнів 2-Б класу «Під знаком Шевченкового слова», літературну кав’ярню «Вічне слово Кобзаря» (7-А клас), брейн-ринг «Чи знаєш ти Шевченка», свято-подорож шляхами поетової долі. «Я тиха Доля, доленька Тараса», – сумно сказала вона устами третьокласниці Аліни Максим’юк, і повела нас сирітськими дитячими стежками, де Оксанка запечалилась: «Та у тебе, Тарасе, і сорочка не біла», а козак-характерник (дев`ятикласник Богдан Іванишин) подарував майбутньому Кобзареві золоте перо, бо не шаблею здобуватиме волю, а Словом. І був Літній сад, і зустріч із Іваном Сошенком, і «Думи…» у виконанні хору хлопчиків. Та найбільше, напевно, вразила композиція-пам’ятник жіночої долі, де постала і Лілея, і Катерина, і Ганна, і Тополя, талановито зіграні Христиною Вінтоняк, Ольгою Гулковською, Аліною Шпитко та Аліною Максим’юк. Пісня «Така її доля…» у виконанні Валентини Пуканюк і Богдани Кричовської хвилювала, витискала непрохану сльозу. Далі на екрані знову мандрувала Доля. Оренбург… Новопетровськ… Гур’єв… Солдатчина для Шевченка – найстрашніша кара, тому й шукав він Україну, звертався до її зорі вечірньої.

PICT0345

Вірші-думи змінювалися віршами-посланнями, роздумами, мріями. І все оповивали пісні Поетові у виконанні малого хору та хору хлопчиків. Але не тільки Тарасові пісні звучали. Пісня «Небесна Сотня», яку написав учитель нашої школи Микола Паньків, розчулила, зачепила за живе. Шевченкове слово…У ньому правда, добро і краса. Ми вічно йтимемо до вершини Тараса Шевченка – до вершини людської мудрості, нездоланності, любові, як прийшла Небесна Сотня, котра, як і Кобзар, поклала життя на вівтар землі української. Щоб не забували ми, хто батьки наші, чиї ми внуки. Щоб захищали свічечку літери «І», серпик місяця «Є», бо коли погаснуть вони, то й підемо в небуття, загубимося, а Шевченко так хотів бачити Україну сильною, сім’єю вільною, новою. Така його заповідь… і моя!

Вероніка ДУБІНСЬКА, учениця 8 класу Пнівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!