Доле моя нафтовицькая…

Напевно, десь у такому смисловому ключі окреслює у ці дні свій життєвий і трудовий шлях порядний надвірнянець, простолюдин і відмінний фахівець-нафтовик Ярема Павлюк.

Сорок чотири роки він віддав праці у НГВУ «Надвірнанафтогаз». На зборах, де його цього тижня урочисто проводжали на заслужений відпочинок, він тремтливо і хвилююче повернувся у той вересневий день 1970-го, коли його приймали на роботу оператором із видобування нафти і газу. Як нині здається, сидять у цеху у Биткові відомі нафтовики Степан Бугрій, Федір Козак, Енвер Хойський, Григорій Зима. Тоді йому показали на гору Любіжню, додавши, що на ній господарює «граф Любіжнянський» – так на мові нафтовиків люб`язно називали майстра Вульчина. І з того часу довелося посмакувати нафтовицьким хлібом: працював і геологом науково-дослідної лабораторії з розробки фізики пласта, і начальником зміни, технологом, старшим технологом РІТСу № 2, а згодом старшим інженером та начальником цеху з видобутку нафти й газу № 2. Після безпосереднього виробничого майданчика перейшов працювати у виробничо-технічний відділ НГВУ – провідним інженером та в. о. начальника цього відділу. А вже з вересня 2003-го – беззмінний головний технолог підприємства. Нафтовики знають Ярему Юрійовича як активного раціоналізатора, бо його добрих дев`ять десятків пропозицій суттєво покращили нафтогазове виробництво і сприяли збільшенню видобутку вуглеводнів.

Нікого не здивуєш трудовими династіями у нашому НГВУ. Так і повелось у династії Павлюків. Окрім Яреми Юрійовича, присвятили себе нафтовицькій справі його дочки Оксана та Наталія, які працюють інженерами відповідно відділів з організації праці і зарплати та технічного, а зять Віталій Бойчук очолює технічний відділ.

Якщо починав свою роботу головного технолога із двох виробничих регламентів, то тепер доводиться працювати в умовах 40-а регламентів. І все-таки він вважає, що його наступник на посаді та й інші головні спеціалісти, керівники відділів, цехів, дільниць та служб разом із керівництвом підприємства мають відстоювати інтереси надвірнянських нафтовиків перед ПАТ «Укрнафта» та «Нафтогазом України». Ярему Павлюка не покидає прагнення, що його молодші колеги все-таки зуміють довести керівництву нафтогазової галузі, як і керівництву держави, що надто гостро стоїть зараз потреба відновлення буріння у Карпатах, освоєння нових родовищ, пошук і проникнення у все глибші і високопродуктивні пласти. І все для того, щоб Україна направду зміцнювала свою енергетичну незалежність, щоб відродилась слава надвірнянських геологів та буровиків, щоб у Надвірну повернулась експедиція Прикарпатського УБР, а то й повноправне управління бурових робіт, котре зажило доброї трудової слави у 1960-1990-х роках. Зрештою, це треба зробити, щоб наші діти мали роботу, щоб рівень життя на Прикарпатті лише підвищувався і нафтовики й газовики для цього мали б змогу серйозно прикластися.

Старші і молодші колеги по роботі Степан Соломон, Олександр Велкий, Петро Грицик, Василь Головчук, Леся Мушак, Роман Струтинський у своїх напутніх словах зичили Яремі Павлюку незгасного бажання своїм досвідом і роздумами допомагати рідному колективу, висловлювали захоплення його школою виробничника. А найпаче дякували за його простоту і надзвичайну відповідальність, високий фаховий рівень, уміння зробити, вимагати якісної роботи і навчити молодих. Автор цих рядків переконався у відповідальності і вимогливості Яреми Юрійовича під час підготовки газетних публікацій про діяльність його рідного підприємства та рукописів книги про нафтовиків та ювілейного фотоальбому. Як прикро і неприємно вражають іноді поверховість, незнання і водночас небачена зарозумілість окремих молодих «спеців», котрі лише вміють «задирати носа», а от вникнути у суть справи не поспішають.

Разом із вдячними словами колег на добру згадку Яремі Павлюку залишаться відзнака «Відмінник праці ПАТ «Укрнафта», яку отримав з рук заступника голови правління-директора з виробництва цього товариства Михайла Гнипа, а також грамоти обласної і районної держадміністрацій та районної ради, які вручив йому перший заступник голови РДА Андрій Крицький. Про трудовий шлях нагадуватиме фотоальбом про нафтовицькі віхи його життя і розкішний букет квітів. Їх йому вручив, а також щирі слова подяки і захоплення його роботою висловив начальник управління Володимир Чуприна. А ще думається, що кожен надвірнянський нафтовик міг і мав би міцно потиснути руку цій скромній людині, котру в її 67 літ болить і не дає спокою справа нафтовика і справа утвердження незалежної Української держави. Отаким неспокоєм і проникливістю варто б перейнятися нам усім для спільного добра.

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля»