У побудові суверенної держави дійовими рушіями завжди були наші патріоти: І. Мазепа, П. Орлик, С. Петлюра, Є. Коновалець, С. Бандера, подружжя Стецьків, Р. Шухевич та багато сподвижників, які присвятили усе своє життя розбудові соборної та незалежної України.
Вищеназвані патріоти проводили щоденну боротьбу за державність легально, підпільно, на рідних землях, на засланнях, за межами України, в польських, фашистських, більшовицьких таборах смерті в Картузькій березі, майданиках, освєнцімах, соловках, магаданах і далеких Сибірах. Патріотів знищували морально, фізично, тортурами, холодом і голодом. А результатами цієї діяльності «визволителів» усіх мастей були багатомільйонні жертви голодоморів 1920-1930-1940 років минулого століття.
У 1941 році після злочинного договору Ріббентропа-Молотова на Західній Україні (і не тільки) відбулася справжня трагедія нашого народу: людей мордували, розстрілювали й ешелонами вивозили у Сибір.
З початком німецько-совєцької війни у червні 1941 року московські кати у тюрмах Івано-Франківська, Львова, Дрогобича, Чорткова, Вінниці і в Надвірній по-звірячому замордували понад 50 тисяч невинних людей, у т. ч. вагітних жінок і дітей, втікаючи від німецьких військ, колишніх своїх «союзників».
Сучасні керівники європейських держав – Польщі, Угорщини, Румунії та Німеччини – підтримують Україну як самостійну, незалежну державу. Однак, імперська Москва та доморощені їх сателіти симоненки, вітренки не признають самостійності України, як держави, вважаючи, що України як такої немає, що це провінція Росії, а українська мова – «нарєчіє» російської.
Проти фашистського і комуністичного терору в 1942 році на Волині створили УПА, яка з перших днів існування як військова структура героїчно боролася з ненависними ворогами. У своїй щоденній боротьбі зміцнювалися ряди десятків тисяч месників, які мали велику підтримку всіх жителів на рідних землях і за їх межами.
Московський комунізм – ворог української державності, української мови під керівництвом ЦК КПРС, підколоніальної КПУ, на чолі якої був М. Хрущов, зорганізували близько 60 «спецотрядів» НКВД з кількістю близько 2000 душогубів – вірних енкаведистів та продажних яничарів, які проводили криваву різанину проти свідомих українців. «Спецотряди» НКВД у формі УПА вечорами грабували, тероризували й убивали свідомих патріотів (лікарів, священиків, селян), у т. ч. дітей, а в окремих випадках – вчителів, присланих зі східних областей, з метою дискримінації УПА. І навпаки, вже в денних операціях, після нічних візитерів, перевіряли їхню діяльність і, нібито, за зв`язок з УПА населення тероризували, убивали, в основному цілі сім`ї вивозили в Сибір, а їхнє майно націоналізували, заселяючи в їхні оселі «будівників комунізму».
У Надвірнянському й Солотвинському районах діяв «спецотряд» НКВД під керівництвом душогуба «Цвіркуна» з двома помічниками, які з 1945 року проводили криваву роботу – вбивства надвірнянців-Свідруків (в Дзвинячі і Надвірній), станичного Андрусяка в Старуні, станичного з с. Богрівка Князевича М., члена СБ в с. Пироги – Адама та велику кількість невинних патріотів.
В одній і останній кривавій операції між селами Маркова-Манява «спецотряд» НКВД закінчив своє існування, коли оточені у криївці упівці не піддались ворогам, самі підірвались гранатами, знищивши кількох енкаведистів, а їхній керівник «Цвіркун» був тяжко поранений і позбувся ноги.
Після лікування «душогуба-спецотрядника» призначили директором школи у Вінницькій області, щоб виховувати учнів.
Додаткові дані про надвірнянців-підпільників:
Свідрук Мирон і Свідрук Марта – близнюки. Підпільники з 1943 р. Марта разом із пропагандистом-письменником М. Дяченком загинула у криївці в с. Дзвиняч Богородчанського району. Мирон загинув через декілька місяців після загибелі сестри Марти у с. Гвізд. Із виявленої криївки він втікав під ліс-березівку в Назавизові, де був поранений. А щоб живим не здатись чекістам, застрелився особисто.
Дмитро ГРИЦАК,
м. Надвірна.
Версія для друку
653 переглядів
