Анастасія Ільків на порозі свого сторіччя

Напевно, цьогорічна дощова неділя, 24 серпня, надовго запам`ятається Анастасії Ільків із Білих Ослав, якій через кілька місяців виповниться 100 років.

Відразу після урочистостей до Дня Незалежності України, котрі відбулися у центрі села біля пам`ятника Кобзареві, у віддалений куточок села Хащі у гості до найстарішої односельчанки з подарунками завітали депутати районної ради Дмитро Струк і сільської ради Василь Левицький та Михайло Чуревич. Ще напередодні старенькій завезли дрова, а до її золотого ювілею хочуть придбати слуховий апарат. Наразі про цю поважного віку людину подбали голова районної ради Василь Попович разом із колегою-депутатом Дмитром Струком.

Довгожителька гірського села Анастасія Дмитрівна почала свій нелегкий життєвий шлях ще за часів Австро-Угорщини. Її дитинство минуло у буремні роки Першої світової війни, коли закладалися основи незалежної України, якої судилося дочекати аж у наші дні. Маленька Настуня вже у сім років стала інвалідом на все життя. Їй довелося наймитувати у сусідньому Заріччі, там нянчила дитинку. Якось їй закортіло втекти. За селом її наздогнав розлючений господар і сильно побив…

Залишила Анастасії Ільків душевні болі й Друга світова війна. У 1942-му стала вдовою з маленькою дочкою Василинкою. Із чоловіком Миколою, знавцем кількох мов, прожила не цілих півтора року. Після повернення з примусових робіт у Німеччині він пропав безвісти.

До її крайньої хати, що під самою горою Кіпча, нераз навідувалися радянські й українські партизани. Довелося їй недалеко на горбочку поховати ковпаківського майора Петра Шульгу. На щастя, вдалося виходити пораненого не місцевого упівця, котрий на прощання подарував перстень із тризубом. Правда, його не зберегла, боялася тримати такий дарунок у радянські часи, каже онук Ігор. Замолоду чи не щоліта їздила сапати цукрові буряки у Тернопілля, як тоді казали у «вербовку».

Виховала Анастасія Ільків двох дочок, а має тільки по старшій шістьох онуків та сімох правнуків. На щастя, на здоров`я, на многая літ, шановна землячко Анастасіє Дмитрівно!

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

член Національної спілки журналістів України.