Єднаймося довкола золотоверхого Києва

Згідно з легендою, коли посланці повернулися з Константинополя і доповіли князю Володимирові, що під час богослужіння вони відчували себе, як у раю, Володимир прийняв остаточне рішення щодо прийняття державної релігії – православ`я.

Я би хотів відвідати разом із вами, шановні краяни, наші церкви і насолодитися райським співом церковних хорів. Спочатку я би запросив до храму УГКЦ Воздвиження Чесного Хреста у Надвірній. Молоді, талановиті голоси переносять нас на небеса, їхній спів, щирість виконання одухотворюють нас і знімають негатив, який назбирується за тиждень. Реґентом цього хору «Елеус» (Помилувані) є молода, приємна і досить грамотна Любов Яченко. Вдало підібрані духовні твори, інтерпретації, високомайстерний солоспів Любові Орел мимоволі примушує зронити сльозу. Успіху вам, дорогі наші таланти!

Коли переступаєш поріг православного храму-собору св. Володимира УПЦ КП, то стаєш учасником церковного дійства. Це дуже значимо для кожного парафіянина. І тільки піднебесний спів хористів наче нагадує, що і ти є учасником цього колективу. Гармонійна розкладка голосів зворушує свідомість – так приємно слухати їхнє виконання. Варто відзначити Божі дари слова та співу отця-декана Олега Траска – настоятеля храму. Хай щира праця отця і хорів «Благодатний вогонь» та «Осанна», керівник яких Уляна Семенишин, підуть на благо храму та зроблять нас добрішими.

Має чим пишатися і собор Благовіщення Пресвятої Діви Марії. Велич, акустичні властивості розносять божественний спів до кожного присутнього. Свою професійність, майстерність місцевих талантів весь час удосконалюють. При соборі функціонують два хори – «Вервиця» (кер. Олеся Борищак) та «Феліціо» (кер. Наталія Байдак). Шана та повага Вам.

Можна ще назвати хорові та творчі колективи наших земляків – євангельських християн. Це мистецтво у них на високому рівні.

Дуже б хотілось у майбутньому, щоб у нашому районі організували конкурс-огляд духовних хорів різних конфесій. Це нас зблизить, об`єднає, зніме відчуженість. Адже ми – одна нація, одна родина – українська. Можливо, це послужило б початком утворення єдиної Української церкви. Візьмім за взірець, як їхали до Брюсселя всі провідники наших українських релігій та конфесій. Почнімо з нас, із себе.

Розумію, що спрацює матеріальний фактор церковних співробітників, зіграють (даруйте за слово) «шкурні» інтереси. А що робити? Слава Богу, що УГКЦ очолив Блаженнійший Святослав Шевчук – українець із нашим європейським світоглядом. Але чи зможе він побороти нагляд польських нунціїв за УГКЦ. Гарно, що центр УГКЦ перенесли до Києва, але як радіють польські католики, що Львів залишився їм. Подумаймо! Польський католицизм та російська православна церква є, м`яко кажучи, не зовсім достатніми доброзичливцями нашої держави.

Дорогі брати-християни! Тримаймося свого! Ні Константинополь, ні Рим, ні Москва, ні єговістський Бруклін, ні протестантські закордонні центри не є доброзичливцями для нас. Їм потрібний наш електорат і наші гроші. Подумаймо!

Із великих мрій та поривань хочу опуститися до нашого буденного життя. На початку буремних 1990-их років, будучи депутатом Надвірнянської міської ради, я голосував за передачу службових будівель тодішнього радгоспу «Надвірнянський» на вул. Б. Хмельницького у райцентрі на баланс Надвірнянського деканату УГКЦ. Звучало тоді так: для резиденції єпископів та священиків, котрі мали б тут проживати та приймати високих гостей. Питання дуже делікатне і ніхто не хотів заперечувати. Будівлю підремонтували, удосконалили, звичайно, за людські-церковні кошти. Але зараз вона заростає бур`янами і перебуває у приватному підпорядкуванні. Питання: – Як? Чому? Хто і коли змінив рішення Надвірнянської міської ради? Чому щирість і доброту депутатів обдурили? Хто на це дасть відповідь? Так, направду, не суди і не будеш судженим? Так, але запитати про людське можна. Зрозуміло, що відповідати вже нема кому. Життя не вічне. Як і зупинилося життя великого чоловіка, котрий загинув при побудові собору УГКЦ у Надвірній. А хіба не можна на стіні собору, біля могили о. Григорія Сімкайла встановити меморіальну дошку з присвятою у пам`ять цій великій родині. А він нічого не залишив родині на відміну від інших. І могла б церква виділити якийсь  грошовий відкуп, допомогу дати рідним. А то все, як не прикро, собі. Зрозуміло, в ногу з часом потреби зростають. Але наведіть хоча б один факт, коли наші церкви допомогли хоча б одній бідній родині чи хворій людині матеріально. У селах, доводилось чути, що, навіть, своєрідний план здачі грошей накладають. Я не проти Бога, віри чи релігійного обряду, зокрема. Я проти церковного грошолюбства і наживи за рахунок щирих, віруючих людей. Розумію, що загостро. А як зупинити ці гріховні процеси? Ми дивуємося, що наша мудра, грамотна інтелігенція переходить у протестанство. Там людина пошанованіша, там більше взаємоповаги. А у нас людина поза церквою – одинока, нікому не потрібна. Подумаймо!

Ці питання болять і хвилюють, напевне, не одного краянина-християнина. Наші давні предки скіфи, живучи постійно у небезпеці, навчали своїх дітей основних вимог того часу: їздити на коні, влучно стріляти і говорити правду. Діти добре їздили на коні, влучно стріляли, а от із правдою доводилось непросто.

Ще один неприємний момент – цьогорічна панахида на могилі полеглих за волю України 24 серпня. Заздалегідь у всіх православних та греко-католицьких парафіях міста і району запросили священиків та віруючих на спільну молитву у Надвірну об 11.30 год. Хоча накрапав дощ, але об 11.30 год. біля могили зібралась дуже велика кількість людей з цілого району. Але наскільки були нескоординованими дії між міськими греко-католицькими парафіянами та оргкомітетом, що у церкві Воздвиження Чесного Хреста тільки об 11-ій год. розпочалось Богослужіння, а у Соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці об 11.30 год. – панахида. Усі запрошені люди, котрі перебували біля могили, залишилися подивованими й ображеними. Багато розійшлося по домівках. Щоб порятувати ситуацію, керівники райпроводу Братства вояків ОУН-УПА давали біля могили сальви пам`яті і слави. І аж о 12.10 год. із собору вийшов священик і розпочалась спільна молитва.  Починаючи з кінця 80-их років минулого століття, ми були негативно вражені дисципліною нашого греко-католицького деканату. Напрошується думка, що нам вкотре хотіли показати «хто старший у хаті».

Високоповажні церковні сотрудники! Ви – наш приклад, наші учителі, наші духівники. Порядок, дисципліна й Україна повинні починатися із Вас! Шануйте інших і будете Ви пошанованими. А недільну неприємну ситуацію «спишемо» на москалів.

Звичайно, не можна всіх однаково міряти. Ніяк і нічим не хочу образити людей. Запрошую до дискусії, до нових пропозицій на благо нашої майбутньої єдиної помісної Української церкви із центром у золотоверхому Києві.

З повагою

Богдан БОЙЧУК,

м. Надвірна.