Народні депутати України від ВО «Свобода» підготували проект Постанови Верховної Ради України «Про вшанування жертв депортації та етнічних чисток з ознаками геноциду». Документ передбачає підготовку та організацію на державному рівні заходів із вшанування жертв цієї депортації, зокрема, встановлення на території Республіки Польща пам`ятних знаків українцям, насильно переселених зі своїх етнічних земель. Передбачено також організацію міжнародних наукових конференцій, видання книг українською та іноземними мовами, надання можливості депортованим та їхнім нащадкам спрощеного отримання віз для в`їзду на територію Польщі для відвідування місць колишнього проживання, могил рідних. Передбачено також внесення змін до законодавства України, що регулює статус депортованих і жертв політичних репресій.
Примусове виселення 700 тисяч українців з їхніх етнічних земель у складі Польської Народної республіки 1944-1951 рр. стало однією із найтрагічніших сторінок у новітній історії України. Цілеспрямована політика польської держави і діяльність польських шовіністичних організацій призвели до руйнування історичних і культурних цінностей Лемківщини, Холмщини, Надсяння та західної Бойківщини, поставили під загрозу знищення цілі етнографічні групи українського народу. Українці, польське суспільство і світова спільнота повинні засудити ці злочини, щоб вони більше ніколи не повторювалися. Україна і Польща мають працювати над новою спільною історією – історією справедливості, взаємоповаги, співпраці і дружби.
Відліком масових депортацій вважають укладення Угоди між Українською РСР та Польським Комітетом Національного Визволення від 9 вересня 1944 р. «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР», примусове виселення українців із території Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння, Західної Бойківщини, а також колишніх Дрогобицької та Львіської областей.
Депортація відбувалася у чотири етапи. Перший тривав до 1946 р. Внаслідок т. зв. «обміну населення» 482-800 українців із гірських районів примусово виселили у степи УРСР. Другий етап – 28 квітня 1947 р. – розпочалася операція «Вісла». Офіційним приводом для депортації стало звинувачення УПА у вбивстві 28 березня польського генерала Кароля Сверчевського. Хоча заходи з проведення операції розпочали ще від січня 1947 р., на західні та північні території польської держави примусово переселили 150 тис. українців.
Одним із безпрецедентних фактів післявоєнної Європи стало існування у Польській Народній Республіці колишнього гітлерівського концтабору в Явожно з ув`язненими тисячами українців, котрі чинили опір операції «Вісла». В`язнів до Центрального Обозу Праці з Явожно привозили вагонами до залізничної станції Освенцім або Шакова, звідки пішки гнали до обозу. По дорозі їх били і морально знущалися над ними. У центральному Таборі праці, на території якого колись знаходився відділ фашистського табору смерті «Авшвіц», інтерновано кілька тисяч українських громадян, у т. ч. жінолк, дітей і священиків. Поляки застосовували до них цілу низку тортур.
Із 3800 в`язнів померли 161. Серед них Баран Григорій, Бунь Антоній, Добрянський Микола, Федак Іван, Ференц Михайло, Федоришин Юрій, Гасько Михайло, св. о. Криницький Юліан, Муха Іван, Назаревич Меланія, Огерук Михайло, Орищак Іван, Партика Іван, Василишин Василь та ін. Живими залишились Петро Кантор, Макар Кіт, Іван Данило, Микола Ковальський, Богдан Козак, Роман Петрик, Павло Кожушко, Семен Новосад, Іван Смаркуцький, Василь Гой, Василь Пушкар, Василь Горобець, Йосиф Ковалик, Текля Ковальська, Іван Назар, Микола Дуда і багато інших.
Довгий час вважали, що акція «Вісла» – остання депортація українців із Закерзоння. Першою хвилею стали депортації, пов`язані зі встановленням нових кордонів. Нові окупанти українських земель вздовж Сяну і Бугу та Карпат виселили до кілька десятитисяч закерзонців у Галичину, Бесарабію, Поділля та Одещину. До цієї хвилі слід віднести також переселення у 1939 р. лемків, яке мало, щоправда, добровільний характер, але насправді стало пасткою. Совєти скористалися малою свідомістю гірських жителів і русофільськими тенденціями серед гірської частини лемків, щоб заманити їх до СРСР.
У ході акції «Вісла» депортовано з етнічної української території на понімецькі землі Польщі близько 150 тисяч українців, а також виселено частину жителів західної Бойківщини. Інша, більша частина західних бойків, знаходилася на совєтському боці кордону. До 1951 р. кордон між Польщею і совєтською Україною в його південній частині доходив прямою лінією аж до Сяну на висоті села Терка, щоб далі повернути на південний схід по ріці Сян майже до його витоків.
Третій етап – у 1948 році. Углиб УРСР примусово виселили 9125 українців. Відомий акт депортації українців в Закерзоння – виселення між 14 і 22 квітня 1950 р. 32-х лемківських родин з околиць Новоторзького повіту (103 особи) із сіл Біла і Чорна Вода, Шляхтова і Явірок, котрих вивезли у 40 товарних вагонах до Щецінського воєводства.
Ігор ЛІНГ,
заступник голови
Надвірнянського осередку Всеукраїнського товариства «Лемківщина».
Версія для друку
691 переглядів
