Вижили тоді – вистоїмо і тепер

Щорічно у листопаді Україна згадує жертв Голодомору. Національні пам`ятні заходи 22 листопада 2014 р. пройдуть під гаслом «Голодом вбивали нашу свободу. Не підкорені у 1933-му – непереможні сьогодні!». Українці згадуватимуть, зокрема, тих, котрі чинили спротив сталінському геноциду. Цьогоріч вперше за п`ять років центральна влада і громадськість разом готують заходи із вшанування пам`яті жертв Голодомору. Українська нація пережила у своїй історії три голодомори.

Голодомор 1921-1923 років – масове вбивство корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом, призвело до вимирання сіл у південних областях України. Його спричинила конфіскація у селян та вивезення хліба з України до Росії, Західної Європи та Америки владою в Україні під тиском режиму Радянської Росії.

На жаль, тоді західний світ так і не перейнявся траге­дією українського селянства, страшний голод поширювався далі півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. На початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1 890 000 осіб, у березні – 3 250 000, у червні – 4 103 000. За доповіддю представника Комітету Нансена, акредитованого у Женеві, на півдні України взимку 1922 року голодувало 8 000 000 селян.

Охопивши такі величезні простори, голод спричинив до збільшення смертельних випадків. Зокрема, якщо за січень-березень 1922 року в Херсоні народилося 918 осіб, то померло – 5405. У чотирьох містах Миколаївщини за цей період з’явилося на світ 1199 осіб, а пішло з нього – 7323.

Представник допоміжної організації Нансена капітан В. Квислінг, очевидець того голоду, засвідчив у своїй телеграмі в лютому 1922 року, що «в Україні близько 7 мільйонів людей вмирають з голоду в усьому страшному розумінні цих слів».

Голодомор 1932–1933 років – масовий, навмисно зорганізований радянською сталінсько-більшовицькою владою голод призвів до багатомільйонних людських жертв у сільській місцевості на території Української РCР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УРСР) та Кубані, більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української РСР на чолі зі Сталіним і мав на меті придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-1933 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади спричинили смерть людей голодом, кваліфікували згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 – офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УРСР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

Третій голодомор, який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура у 1946-1947 роках,  спричинив  не так повоєнний неврожай, як спланована акція сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі. 1946 року із СРСР вивезли 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1947-600 тисяч тонн зерна  до Чехословаччини, за тих два роки Польща отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдові, Бессарабії й південних областях України шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 року офіційно зареєстрували 130 випадків канібалізму.