Газета по-надвірнянськи
 

«Терористів обов`язково поборемо»

8 грудня 2014, 13:29 | Рубрика: Тема дня Версія для друку Версія для друку 563 переглядів

IMG_2082

У цьому впевнені і заради цього воюють на сході України у непростих умовах із сепаратистами і терористами та путінсько-московськими найманцями жителі Красної, а зараз незламні і мужні борці у 24-ій бригаді – Іван Тимків і в 72-ій – Василь Бойко. Їхнім кличем, як і багатьох бойових побратимів є також вимога: «Владо усіх рівнів, особливо державна, повернися до нас обличчям». – Військовики потребують теплих речей, держава не видала зимову форму, – зазначає Василь Бойко. Також не вистачає бронетехніки, наявна своє вже відслужила і потребує постійного ремонту. Завдяки таким полум’яним і сміливим патріотам, віриться, що вдасться побороти сепаратистів і Донбас замайорить жовто-синіми барвами.

На Сході –

мої брати

Призваний 28 серпня Василь Бойко зараз служить у 72-ій механізованій частині, додому прибув у відпустку на 10 днів. Військовий шлях є непростим, бо багато бійців-побратимів поранені, дехто – загинув.

– Звільнили Волноваху, наближаємося до Тельманового, зараз стоїмо у Гранітному на самій передовій, буквально за декілька кілометрів сепаратисти і кожного дня над нашими головами свистять снаряди, – зазначає боєць. – Ось ці обстріли із «Градів», «Смершів», гармат, мінометів, іншої зброї найбільше запам’яталися.

Військовослужбовець зазначає, що його просто «кинули». – На районному рівні не дочекався допомоги з придбанням ані бронежилета, ані форми, я все купив за власні кошти, – з гіркотою відзначає Василь Бойко. – Село допомогло грішми, бронежилет віддав один із бійців 5-го батальйона. На передовій я ходжу у лижному костюмі. До нашого розташування жодного разу не доїхали волонтери з Івано-Франківщини, хоч із інших областей стараються допомагати. Зайшовши до райвійськкомату, я відчув зніяковілий погляд його працівників. Бо, за їхньою інформацією, я мав знаходитися на полігоні у Львівській області. Вони просто не знають і не питають з чим відправляють і ніяк не допомогають сім`ї.

Невдовзі боєць повертається на фронт, бо там залишилися його брати.

– Якщо я не повернуся, то хтось не зможе піти у відпустку, щоб побачити своїх рідних. Їх також чекають. Зараз ми не отримали військової форми, а стоїмо і боронимо рідну країну, – зазначає Василь. Хочу одного, щоб керівництво району, області і держави поїхали й один день побули на передовій. Най відчують, що таке, коли над головою свистить снаряд. Щодо волонтерів, то вони не приїздять до нашого розташування, а ми виїжджаємо до них. Якщо впустимо їх до себе, то нас, буквально, за півгодини накриють вогнем… Вражає ситуація, що соціальні служби посвідчення із зони АТО вважають недійсним. Звернулися до РЕМу, бо я маю платити половину вартості за електропостачання, – сказав Василь Бойко. – Моїй дружині відмовили. Я зараз на війні із Росією і моя мета – щоб вони не пішли далі, щоб всі мали змогу бачити мирне небо над головою і бути спокійним за своє майбутнє. Та ви почуйте і допоможіть мені.

Як з`ясувала редакція у філії «Надвірнянський РЕМ», відповідна пільга на оплату електроенергії учасникам АТО на даний час ще не передбачена відповідним урядовим документом.

– Відчуття страху на фронті немає, хоч воно спочатку існувало. Та нема коли боятися, бо то твоє життя. Завагаєшся під час обстрілів хоч на хвилину – загинеш. Мене призивали на 45 днів в «учебку», навчання тривало приблизно два тижні у Львові, – зазначає військовослужбовець.  – Тоді я стріляв зі зброї декілька разів, а навчився воювати на фронті за два дні. Новенька техніка стоїть у гаражах, а в нас – броньовані БМПи, БТРи, БРДМи, танки, які перебували на консервації і ламаються.

Місцеві жителі на Донбасі зараз частково змінили свої настрої, – уточнює воїн. – Та вони ту сепаратистську заразу пустили до себе. – Тепер сформувалися три позиції – проукраїнська, проросійська і нейтральна (неважливо, мовляв, яка влада буде, аби був мир). Ми вже тепер змушені проливати свою кров і віддавати життя за них.

Василь Бойко переконаний, що путінсько-терористичного ворога вдасться здолати. – Для цього треба, щоб влада на всіх рівнях повернулася до нас обличчям. Українська армія розбудовується на очах, військові фахівці НАТО ще не бачили такого патріотизму. Ми з автоматом йдемо проти танка, «Града»… Багато тримається на добровольчих батальйонах, вони  завдяки волонтерам краще забезпечені, ніж ми, – промовляє воїн. – Віддали б нам відповідну команду і ми за місяць-два зможемо перемогти сепаратистів. Зараз завданням російських окупантів є відкрити собі шлях на Крим, а цього допустити аж ніяк не можна.

Бронетехніки

нам не вистачає

Старший солдат Іван Тимків, який служить у 24-ій окремій механізованій бригаді, перебував у Щасті та Лисичанську 56 днів.

IMG_2081

– Їхнім завданням було підкріплення 80-ї аеромобільної бригади. Діяли щодо виявлення коректувальників вогню, – зазначає військово­службовець. – Також обстрілювали «зеленку», коли спрацьовували освітлювальні міни. Ми стояли за м. Щастям і при спробі штурму або захоплення міста мали стати форпостом оборони. Разом з нами перебували батальйон «Айдар» і 72-а бригада. Місто Щастя живе спокійним життям, хоч видно сліди обстрілів.

Військово­службовець Іван Тимків впевнений, що вдасться відбити Донбас. – Ми не маємо новітньої бронетехніки, наявна – ще їздила в Афганській війні. Деякі деталі машин не витримують і просто ламаються, буває й озброєння підводить. Місцеві жителі ставляться до нас добре, хоч спочатку були проросійські настрої, але зрозуміли, що ці чеченці нічого доброго для них не зроблять. Сепаратисти вбивають мирних людей, грабують їх, відбирають квартири.

– Із забезпеченням у нас все добре, – зізнається солдат. – Про нас дбає і держава, і волонтери. Ось, наприклад, мої ватні штани від благодійників із Тернополя. Зимовий одяг не є відповідним, шапки, рукавиці – це нам дають волонтери. Мав отримати посилку від жителів села, але я тоді вже виїхав із зони АТО. Бронежилет мені купила церковна громада, хоч траплялися і такі екземпляри бронежилетів, пластини в яких пробивали звичайним штик-ножем. Чекатимемо на якісну зимову форму і спальні мішки.

Боєць згадує, що постійно доводиться ремонтувати броньовану техніку. Є сила у нас перемогти ворога, але треба, щоб почали постачати техніку, форму й озброєння не тільки Національній гвардії, а й Збройним силам. Ситуація така, що з десяти танків робочий один. Солдат вчать на новітній техніці, а воюємо на старій.

– Разом зі мною служать ще 7 хлопців із Надвірнянщини, серед яких і мій сусід Андрій Піхорович, – промовляє Іван Тимків. – Ми живемо з вірою, що ворога вдасться побороти.

Солдат є надзвичайно скромною людиною і не наважується звернути увагу, що ремонту потребує батьківська оселя. Можливо, на ці проблеми звернуть увагу громадські, волонтерські чи владні органи.

Сподіваємося, що найближчим часом ситуація на фронті і ставлення до військовослужбовців зміниться. Це є вимога часу, бо завдяки таким незламним борцям путінська сепаратистська зараза не розлазиться по цілій Україні. Солдати живуть єдиним прагненням – Україна була і залишається цілісною та вільною. На жаль, платимо високу ціну, але знаймо: вічна слава Героям і оборонцям рідної землі.

Василь Івасюк «Народна Воля»

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!