Я з цим болем мушу жити вік

Такий реквієм-пам’ять, присвячений Голодомору 1933-го, провели у Надвірнянській школі-інтернаті.

По-святковому прибрана сцена. На столах вінок, сплетений із колосків та калини, книги про ті страшні події в Україні у 1933 році і запалені свічки. Раптом у залі стало тихо. На екрані з’явилися світлини тих подій, на які не можна дивитися без сліз. На них ровесники оцих дітей у залі. Вони зморені голодом, вони – одна шкіра й висохлі кістки. Із великим співчуттям дивилися учні на тих виснажених, котрі з великим болем глянули їм у душу з екрана.

На сцені молодші і старші учні читали вірші, уривки із книг про страхіття 1933 р. Із мудрими й напутніми словами звернувся до учнів о. Богдан: – Діти, любіть людей, котрі вас оточують, робіть добро і нехай зло обминає ваші серця і душі.

Завершили дійство щирою молитвою. А старшокласниця в українському костюмі з чорною хустиною на плечах пригощала кожного коливом на знак пам’яті про зморених голодомором. І знову панувала тиша, бо, навіть, найбільші бешкетники перейнялися тим болем.

Наталія КОВАЛЬ,

керівник гуртка Надвірнянської школи-інтернату.