- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Із козацьких степів, від щирого серця

Posted By Модератор On 29.01.2015 @ 14:26 In Культура | No Comments

…То ж, розігнись, яким би біль не був,// Збери і силу, й волю воєдино,// Бо день і ніч волає Україна,// Щоб ти її, як рідний син, почув.// Це – рядки із вірша Леоніда Закордонцева, який прочитала керівник ансамблю народної пісні та побутового танцю «Оксамит» із Запоріжжя Лариса Купчинська у відповідь на привітання очолюваного нею колективу, висловлені від краян і місцевої влади на сцені районного будинку культури. То хіба можна погодитися із твердженням, що, коли гримлять гармати, муза мовчить?.. Цього разу запорізькі артисти дали три концерти упродовж 21-23 січня: у Теребовлі на Тернопіллі, в Івано-Франківську та Надвірній.

Українські пісні в їх виконанні, поєднані із притаманними запорізькому краю танцями, випромінювали могутню енергетику просторих степів, козацької вольниці. А разом з тим засвідчили й високий професійний рівень, що гідно оцінили глядачі, які не приховували свого задоволення й зачудування, у т. ч. й сильними голосами, оригінальними костюмами.

P1231642 [1]

Концерт тривав понад дві години, упродовж яких кожен із присутніх по-новому відкривав для себе мистецькі скарби колиски Запорізької Січі, ближче торкаючись їх найкращих зразків, продемонстрованих «Оксамитом». А потім на сцену вийшли начальник управління культури ОДА Володимир Федорак, заступник голови районної ради Іван Степник, Надвірнянський міський голова Зіновій Андрійович, депутат районної ради Петро Самборський, які виголосили подяку й вітання. І в цих вітаннях звучало мало пафосу, а більше щирості. Бо, як зауважив Володимир Федорак, нині відбулося єднання нашої великої України. – Не будемо говорити про політику, – зауважив він, – бо вона – болісна і кожен з нас це відчуває. А насправді велику політику творимо ми, прості люди, які є від землі, від праці, від культури. І тільки в єднанні Україна переможе.

За велику підтримку в організації концерту Володимир Федорак висловив вдячність Надвірнянському міському голові Зіновію Андрійовичу, заступникові голови РДА Тарасові Олендію та заступникові голови районної ради Іванові Степнику, начальнику відділу культури РДА Олександрові Зварчуку і директорові районного будинку культури Іванові Романюку. Володимир Федорак вручив керівникові «Оксамиту» Ларисі Купчинській почесну грамоту – за високий професіоналізм і вагомий внесок у збереження українських національних традицій. Теплих слів подяки фольклористи із Запоріжжя удостоїлись і від Івана Степника, Зіновія Андрійовича; Петро Самборський подарував ансамблю дві символічні гетьманські булави і за його пропозицією учасники дійства вшанували хвилиною мовчання пам`ять полеглих під Іловайськом двох випуск­ників Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату, котрі боронили Україну на східному фронті.

Культурний простір – як невиорана цілина

Після концерту спілкувалися з Ларисою Купчинською у вестибюлі РБК. Тут зацікавлена і взаємоприємна розмова зародилася між нею і заслуженим артистом України Сергієм Орлом, котрий високо оцінив майстерність «Оксамиту» і шанобливо відгукнувся про старання його керівника відроджувати національну культуру в глобалізованому промисловому Запоріжжі.

P1231664 [2]

Поєднала Галичина

– Я закінчила Київський державний інститут культури, диригентсько-хоровий факультет. Родом – із Житомирщини, а чоловік – із Запоріжжя. Зустрілися у Трускавці, куди приїхали відпочивати незалежно один від одного. Тож забрав від першого чоловіка з двома дітьми і привіз у Запоріжжя. З тих пір там проживаю і працюю уже 19 років, – каже Лариса Купчинська.

«Як приїхала, як подивилася…»

Фольклористка продовжує: – І як приїхала, подивилася яка цілина, який степ. Степ – у народній культурі, в обряді. Але немає ні народного обряду, ні культури. Приміром, батьки не вміють благословити дітей на весілля; у нас починають «гратися» з короваєм. А цього не можна робити. І отак співаючи, танцюючи між людьми, потихенько їм розказуємо, показуємо. Бо ж весілля не є драйв. Це – перша людська настанова молодим у життя. І все, що люди сказали нареченим на весіллі, вони згадуватимуть все життя.

«Ви – ближче до Бога»

– У вас, на Прикарпатті, як каже мій чоловік: «Эти люди – ближе к Богу» у всіх проявах, не кажучи вже, що ви живете у горах. У нас, на Запоріжжі, не колядують, не щедрують. Ще три роки тому ми вчили людей під час виконання «Многая літа» підніматися. І на «Отче наш» – також. І, знаєте, «крапля камінь точить». Все треба робити потрошки, дуже сильно не нав`язуючи, делікатно.

«Ми існуємо на «чесному слові»

– Ансамбль «Оксамит» створили 5 років тому. Існуємо на «чесному слові», на ентузіазмі і на тому, що в серці і що хочемо донести до людей. Нам ніхто не допомагає. Ми самі пошили 7 видів костюмів, кожен учасник має три пари сценічного взуття. Кожен музикант – зі своїм інструментом. Добрі люди надали приміщення. Якщо «настрою не буде», вони нас виженуть і ми знову опинимося під небом. Я ні до кого ні за чим не ходжу. Я просто хочу, щоб у мене було і я все для цього роб­лю. А якщо почну «оббивати пороги», почну лаяти державу, весь світ, то не буду мати … енергії. Я краще збережу її для того, щоб ще щось творити.

Усі наші хористи мають основну роботу: працюють на заводах, в основ­ному «Мотор-Січ» та «Прогрес», де виготовляють авіадвигуни. Дехто вже – на заслуженому відпочинку. Всі оркестранти мають консерваторську освіту, але трудяться теж на 5-6 роботах. Бо треба якимось чином вижити у мільйонному мегаполісі.

У нашому місті не розуміють, приміром, колядників. Ми колядуємо і щедруємо у спілці майстрів. Адже у Запорізькому краї – більшість приїжджих і кожен привіз частинку чогось свого. Але не продовжував навчати цьому дітей і воно забулося, знівелювалося. Вийшла така собі субкультура.

«…Із чубом навиворіт не виходили на сцену»

– Тож, і сталося, що, живучи у такому краї, не мали свого костюму, властивої лише йому кольорової барви. А, між іншим, на Запоріжжі у травні трава зелена, а далі вона пожовкла уже всередині літа, вся золота. Тому і в нашому костюмі присутнє золото, коричневі, бежеві тони і не дуже яскраві зелені. І ніколи жінка не дозволяла собі із чубом навиворіт виходити на сцену. Це – комічно. Мені соромно за тих керівників, котрі не вивчають регіональний костюм, а особливо – головний жіночий убір. Це – жіноча головна намітка, котра слугувала жінці на трьох основних етапах її життя. Коли жінка йшла до шлюбу, з неї знімали вінок і одягали намітку на голову. Коли пологи заставали її в полі, а під руками не було пелюшки, вона знімала з голови намітку, загортала в неї дитя і йшла у село. І третій, коли відходила у Вічність, її покривали наміткою.

«Відчуваємо себе трішки спокійніше»

– Ми у Запоріжжі відчуваємо себе трішки спокійніше, ніж, прибувши до вас. У вас тривога витає, навіть, у повітрі. Можливо, через те, що ми – ближче до тієї війни. Щодня чуємо більше інформації, їздимо на блок-пости, багато спілкуємося. Нині кожен на себе взяв хоч найменшу місію – ту, що він може осилити, виконати. Навіть, кожен артист має свій об`єкт, де зустрічається чи то з пораненими, чи з тими, котрі на реабілітації, чи з волонтерами, чи їде в «гарячі» точки.

Як кажуть, коли бачиш недалеко дзот, то не так страшно. Але ми щиро і свято віримо у перемогу. Ми так нині тулимося один до одного і кожен робить усе можливе, що нас неможливо побороти. Навіть, дивлячись просто на нас, коли ми не беремо в руки зброю…

Світлини Михайла ЛУКАЧА.

Леся ДУТЧАК «Народна Воля»


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2015/01/iz-kozatskyh-stepiv-vid-schyroho-sertsya/

URLs in this post:

[1] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2015/01/P1231642.jpg

[2] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2015/01/P1231664.jpg

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.