Юрій Гнатович Остапчук – родом із Житомирщини. Але Надвірна вже віддавно стала для нього рідною, другою малою батьківщиною. Бо тут, як мовиться, пустив коріння і нині добропорядний рід Остапчуків продовжують уже четверо онуків.
Мирно трудився автокранівником у цеху технологічного транспорту НГВУ «Надвірнанафтогаз». Уже розміняв шостий десяток літ і в страшній думці, навіть, не припускав, що одного разу робочий одяг доведеться змінити на військову форму і зі зброєю на східному фронті відстоювати соборнсть України.
У далекій юності Юрій Остапчук служив у Москві, в елітних військах, в особистій охороні Міністерства оборони тодішньої союзної імперії. – Спочатку був показовий батальйон, а потім – рота міноборони, – розповідає Юрій Гнатович. – Маю багато друзів, з котрими ще й досі підтримую телефонний зв`язок. Вони – трохи залякані, але Путіна не підтримують. Це – однозначно.
Юрія Остапчука мобілізували восени торік. Призвався у п`ятий батальйон територіальної оборони «Прикарпаття». Військові навики відшліфовував у Рівному. Коли батальйон розформували, написав рапорт про переведення в зону АТО. Згодом перевели в Мукачево. Там якраз сформували батальйон, а також роту охорони при будівельно-інженерних військах, командиром якої і став Юрій Остапчук.
Про фронтові будні офіцер розповідає неохоче (зі зрозумілих причин). Згадує тільки, що спочатку поселили у Донецькій області, під Покровським Артемівського району. Охороняли і саперів, і будбат, і штаб у Дебальцевому. Ворожий осколок підірвав здоров`я військовослужбовця, спричинивши деякі ускладнення. Підіймали на ноги бійця у Харківському госпіталі. (До речі, дружина Юрія Гнатовича до останнього не знала, що він – на передовій, аж доки не потрапив до Харкова).
З Юрієм Остапчуком ми розмовляли, коли якраз вирішувалася його доля. Комісія рекомендувала демобілізувати. Юрій Гнатович твердо вирішив написати новий рапорт із просьбою залишити його у війську і знову відправити на фронт, до своїх. – Адже там – мої друзі, побратими, – пояснює. – І хто там був і зараз приїхав додому, то довго не втримається. І це – більше 80 відсотків, що повернуться назад, на передову. Я переконався у цьому на власному досвіді. А особливо, коли побував у госпіталі і побачив, які там люди лікуються…
А ще, не без хвилювання Юрій Остапчук не міг не розповісти про волонтерів, зокрема, із Артемівська: – Вони були під бомбами (!). Але надзвичайно організовані, особливо жінки, котрі працюють у школі. Мають власні сім`ї, дітей. Одначе після роботи йдуть, готують їжу і везуть пораненим солдатам в Артемівську лікарню. Ходять і доглядають поранених, як малих дітей… Велика дяка за це волонтерам.
На моє питання про виведення військ ЗСУ із Дебальцевого Юрій Остапчук відповів, що як офіцер не може коментувати дії вищестоячого керівництва. – Ми всі нині живемо надією на перемир`я, – каже капітан. – За місяць ситуація мала би стабілізуватися, інакше настане маштабна війна. Я – за введення миротворчих військ, особливо на українсько-російський кордон і, зокрема, на ті ділянки, які непідконтрольні тимчасово Україні. Бо присутність «голубих шоломів» тільки на лінії розмежування вогню буде неефективним.
Більше розповісти Юрій Остапчук пообіцяв тоді, коли переможемо. Нехай це станеться якнайшвидше.
Леся ДУТЧАК (текст),
Василь ІВАСЮК (світлина) «Народна Воля»