Газета по-надвірнянськи
 

Вояка Дмитра Дидичина у Тисменичанах зустрічали з почестями

23 лютого 2015, 12:46 | Рубрика: Тема дня Версія для друку Версія для друку 1,257 переглядів

IMGL6223

Увечері 22 лютого кількасот жителів Тисменичан біля школи урочисто зустрічали односельчанина воїна Дмитра Івановича Дидичина. Зі своїми побратимами він із минулорічного серпня охороняє східні рубежі України під Маріїнкою, а згодом у Новотроїцькому і Волновасі. Із поверненням Дмитра щиро вітали батько, сестри, друзі, однокласники, сільський голова Сергій Баланюк, завідувач шкільної бібліотеки волонтер Марта Павлюк, перша вчителька Марія Посічанська. Зараз у зоні АТО воюють тисменичанці Дмитро Горбейчук, Тарас Чуйко, Дмитро Баланюк, Петро Лукач, Дмитро Олійник. У навчально-військових центрах проходять військову підготовку Мирослав Соломко, Василь Гречанюк, Сергій Божинський.

IMGL6212

А якою радісною і довгоочікуваною стала його зустріч через день із 38-річним вояком-танкістом Дмитром Триногою із Камінного, котрий із побратимами до останнього протистояв ворогові, даючи можливість відходу наших вояків з аеропорту в Донецьку. Ми уже повідомляли, що Президент удостоїв його за бойову відвагу орденом «За мужність ІІІ ступеня». Дмитро Тринога завітав у короткотермінову відпустку додому, а вже після зустрічі відбув у Львівський військовий госпіталь. Зустріч і розмова двох друзів – небагатослівна. Жахіття війни, наглість і брехня ворога, нерідкі маніпуляції на цьому тлі політиків лише ранять серце і душу простих вояків. Але й дружній потиск руки, сувора задума, а ще суворіша оцінка дня нинішнього єднають тих, котрі у бліндажах, у танках і броньовиках, в обслугах гармати змушені стримувати очманілу орду, котра ніяк не може і не хоче затямити: українське небо, українське жито, донбасівська шахта і карпатська хатина є і мусять бути одним цілим і непорушним. Чи варто нагадувати, що ще до так званої анексії Криму з обіймів України у минулих століттях ласі ненажери віддерли третину її території. Не забуваймо про це і маймо мужність стояти з усіх сил в обороні свого рідного на нашій землі.

IMGL6216

IMGL6219

…Понад десяток разів доводилося воякові Дмитрові Дидичину міняти і споруджувати нові бліндажі, рити окопи. У батареї він – наймолодший, але своє діло воєнне знає бездоганно. Старший солдат, механік-водій самохідної гармати-гаубиці. Бойова витримка, виручка, взаємодопомога, а головне – взаємоповага ріднить невеликий колектив батареї. Приїхав у коротку відпустку, а вже не терпиться зателефонувати хлопцям, поцікавитись про ситуацію, підтримати їх, аби непросто доводилось «сепарам» лізти на наші позиції. Хіба забудеться перший обстріл, сповнений страху і, здавалось би, безвиході. Лише згодом зрозумів, що страх можна пересилити, перебороти і так воювати – вмінням і досвідом – аби ворог не міг отямитись від страху. Зринає у згадці не один бій, котрий тримав із побратимами, як ремонтували разом свої подруги-гармати у полі, як у Докучаєвську його побратими «віджали» у сепаратистів російський танк, коли ті, залишивши його, розкошували у хаті, як доводилось допомагати волонтерам споряджати загиблих і проводжати в останню земну дорогу побратима-навідника Андрія з Бучача. Гіркота і душевний біль стискають, коли хоч і на коротку мить зустрічаєшся із полоненим денеерівцем, з котрим ще недавно служив у лавах Української армії.

Непокоїть поведінка і стосунки окремих місцевих бабусь-дідусів, котрі, навіть, отримуючи харчову «гуманітарку» від наших воїнів, вперто стоять на своєму, що вони є їхніми завойовниками, а «сепарів» малюють лише у рожевих тонах. І в такому рядовому випадку-факті – страшенно маштабний пласт ідеологічних, національно-державницьких та історичних проблем, до яких державна верхівка мляво ставилась протягом двох незалежних десятиліть. Лише б зброї у нинішню пору хлопцям – сучасної, нової і вивіреного стратегічного воєнного розрахунку-плану – наступати і перемагати на фронті, тоді й агресор задумається чи варто йому далі лакомитись на Україну. Солдат прагне перемоги на фронті. Повинен бути результат. Побратими загиблих наших героїв мають бачити результат. Наскільки б піднявся бойовий дух, якби солдати бачили, що ми наступаємо, що ми маємо здобутки, що в нас є мета. Тут серед іншого і криються секрети мобілізації, її якісне і кількісне наповнення. Такі уроки треба обов`язково враховувати. Та й дипломатія має стати невідкладно наступальною. І цивілізованому світові годі легковажити, бо нинішня загроза не обмежується нашими кордонами.

IMGL6227

Простий сільський хлопчина, котрому ледь за двадцять, як і сотні його ровесників і старших віком, змінив мирну професію столяра на суворий воєнний фах. Він вдячний за допомогу і підтримку, котру відчуває від односельчан із Тисменичан, а разом із бойовими побратимами і двом жінкам-волонтерам із Маріуполя та Запоріжжя (в однієї з них чоловік загинув у нинішньому герці з агресором). Новий рік зустрічали у 25-градусний мороз. Символічні грами шампанського ставали кристаликами. І свят-вечерю при допомозі волонтерів мали з кутею, варениками. Щира молитва і молебень капелана-хмельничанина переконували, що стоять у холодному донецькому степу наші хлопці недаремно, що холод надворі і в серцях супротивника не вічний, а вічними є християнська любов, мир і потреба розбудовувати незалежну Українську державу.

Не вважає себе героєм, а простим бійцем-воїном, котрий став на захист рідної землі, своїх рідних та односельчан. А вони зичать йому одного: повертайся живим зі своїми побратимами, мирна праця зачекалась вас.

IMGL6231

IMGL6233

IMGL6234

IMGL6237

IMGL6240

IMGL6251

IMGL6255

IMGL6258

IMGL6259

Іван ГРИДЖУК (текст)

Назар ГРИДЖУК (світлини) «Народна Воля»

 

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!