4 березня виповнилося 200 років з дня народження автора мелодії українського національного і Державного Гімну «Ще не вмерла Україна», композитора о. Михайла Вербицького, а 10 березня – 150 років від першого публічного виконання Гімну.
Автор тексту – відомий український поет, етнограф, фольклорист із Наддніпрянщини Павло Чубинський. Точної дати написання вірша нема, але за деякими джерелами він бере свій початок із 1862 року.
Вірш Чубинського почав своє нелегальне існування у межах царської Росії як патріотично-політичний твір і як пісня. У 1863 році вірш нелегально потрапив у Галичину і з’явився у львівському журналі «Мета» № 4. Не менш важливу роль зіграла й музика, написана західноукраїнським композитором і диригентом, одним з організаторів культурного й духовного життя у Західній Україні Михайлом Вербицьким. Музичне оформлення увібрало в себе характерні риси українських пісень, має яскраво виражене похідно-маршове звучання. Все це в органічній єдності й створило неперевершений патріотичний пафос, завдяки якому пісня пустила глибоке коріння у свідомості українців.
Майбутній композитор М. Вербицький народився 4 березня 1815 р. у селі Явірник Руський на Лемківщині у родині священика, рано залишився без батька і його виховував родич у Перемишлі – видатний громадський діяч, греко-католицький єпископ Іван Снігурський. На той час Перемишль був осередком українського духовного і національного відродження Галичини. Там Михайло отримав добру європейську музичну освіту в співацько-музичній школі при греко-католицькому кафедральному соборі, саме там розквітнув його музичний талант.
Із 1833 р. наступних 13 років життя він провів у Львові, де, закінчивши гімназію, поступив до Львівської духовної семінарії. У 1846-му він повернувся до Перемишля, де почався надзвичайно важливий новий період його творчого життя. Михайло Вербицький став одним із найактивніших учасників українського відродження у Галичині як композитор, діяч театрального життя. У 1850-му закінчив духовну семінарію й отримав висвячення. Із 1856 р. і до своєї смерті у 1870 році о. Михайло був парохом у с. Млини на Надсянні.
Його життя і творчість сповнені контрастів: непросте життя сільського священика, ускладнене матеріальними нестатками і відокремлене у глухій провінції від світу великого мистецтва, дивовижно поєднувалися з потужною результативністю творчої діяльності.
Іван Франко казав про Михайла Вербицького: це – «найзначніший талант» серед галицьких композиторів. Але скромний священик – не тільки основоположник професійної музичної культури у Галичині, але й одночасно, як писав Станіслав Людкевич, став «символом нашого національного відродження». Така шана надана йому, насамперед, за створення українського гімну.
Цей вірш Павла Чубинського припав М. Вербицькому до вподоби як своїм патріотичним змістом, так і легкістю форми. Спочатку композитор представив цю пісню як солоспів і сам виконав її на сходинах гімназійної «Громади» у Перемишлі. А щоб усі члени «Громади» могли цю патріотичну пісню співати разом, то він зробив із неї хорову композицію.
Вперше майбутній гімн публічно виконали 10 березня 1865 р. у Перемишлі як заключний концертний номер перших у Галичині світських «вечерниць в пам’ять Тараса». Починаючи із середини 60-их років ХІХ ст. пісня «Ще не вмерла Україна» стала поширюватись від Карпат до Сибіру. Спочатку на західноукраїнських землях (Дрогобич, Львів, Перемишль), а згодом й у Наддніпрянщині та у місцях компактного проживання українців (Канада, США та ін.).
Новий імпульс гімну, широке його вживання дістало у роки встановлення влади УНР і ЗУНР. Слова і музика пісні почали з’являтися у багатьох виданнях: у Львові, Києві, Відні, Берліні – українською мовою та в перекладі англійською, німецькою та іншими мовами. Його виконували різні хорові колективи та духові оркестри. По суті, пісня «Ще не вмерла Україна» виконувала функції гімну Української Держави. Однак, спеціального закону, що монополізував би його як єдиний державний гімн, не було. Державний статус пісня одержала лише 15 березня 1939 року як офіційний гімн Карпатської України. Але Карпатська Україна проіснувала недовго, угорський окупаційний режим заборонив гімн.
Свого часу пісню у Наддніпрянській Україні забороняло російське самодержавство і, як результат, Павлові Чубинському, автору слів, довелося «познайомитися» з краєвидами Архангельської губернії. Пісню нещадно знищували білогвардійці. Восени 1919-го денікінці кинули у вогонь 60 примірників «Ще не вмерла Україна», які у 1917 році випустила видавнича Українська спілка. Однак такої лютої ненависті, якою палав до неї більшовицький режим, пісня не знала ніколи. Її оголосили буржуазно-націоналістичною, заборонили і жорстоко переслідували. За її виконання можна було дорого поплатитися. Головна причина заборони – текст, який не давав забути українцям, що вони українці, що не вмерла Україна, що ми козацького роду.
Наприкінці 80-х-початку 90-х років минулого століття пісня почала набирати широкого розголосу серед українців. У липні 1991-го після урочистих зборів, присвячених першій річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України, у палаці «Україна» відбувся концерт, заключним акордом якого стало виконання всіма присутніми у залі пісні «Ще не вмерла Україна». Ось так після десятиліть замовчування цей твір отримав майже офіційне визнання.
У Надвірній колектив викладачів Надвірнянської дитячої музичної школи організував осередок Товариства української мови ім. Т. Шевченка, Руху та мистецький гурт «Заспів» під керівництвом Євгена Мацьківа. У грудні 1989-го гурт виступив на сцені районного Будинку культури з концертом «А ми тую червону калину підіймемо». У програмі свята були пісні січових стрільців, а закінчувалось дійство виконанням гімну «Ще не вмерла Україна». Це вперше публічно виконали гімн на сцені Надвірної, що стало великим пробудженням у передчутті свободи.
Сьогодні по всьому світу прославляють Україну і виконують урочистий гімн на 17-ти мовах, який 15 січня 1992 року затверджений як Державний Гімн України.
На пошану як до самого гімну, так і до його композитора, Український інститут національної пам’яті наполягатиме на встановленні у нашій країні 6 березня окремого свята – Дня Державного Гімну України. Національний банк України 4 березня ц. р. ввів в обіг пам`ятну монету номіналом 2 гривні «Михайло Вербицький». Нехай окриляють нас пісні-гімни у боротьбі за суверенітет України, нехай наснажують наші серця священною любов’ю до матері-Вітчизни. Слава Україні!
Тетяна
ВИШПОЛЬСЬКА,
директор
Надвірнянської
дитячої музичної школи.
Світлина Івана ГРИДЖУКА
Версія для друку
716 переглядів
