«Тарасова доля – то правда жива»

…Сумний погляд Тараса Шевченка дивиться з портрета на дерева: одне похилене над сільським тином, під якими сидить тринадцятирічний маленький Тарас (Євген Гордіца) і малює. На лавці в садочку маленький Тарас (Дмитрик Бакота) і мама (Оксана Івасик). Тарасик заспівав «Зоре моя вечірняя» і заплакав. Прибігла Оксанка (Марійка Попюк) і витерла сльози Тарасові та, пританцьовуючи, заспівала пісню «Як би мені черевички».

Ми разом з тобою повернулись у дитинство твоє в інсценізованій пісні «Садок вишневий коло хати», яку заспівали і учасники дійства, і ввесь зал.

Маленькі «качаточка» (учні 1-4 класів) попливли у хороводі «Тече вода з-під явора». Затьохкав соловейко у пісні «Зацвіла в долині червона калина», якого відтворила своїм дзвінким сопрано Ліана Кіпещук. Учительський ансамбль «Просвіта» (під керівництвом вчителя музики Андрія Насадюка) передав отой козацький біль у пісні «Віє вітер, віє буйний».

«Думи мої, думи мої» виконав знову ввесь зал. Зворушливими словами звернулися учні 5-7 класів (підготувала педагог-організатор Ірина Саф’ян) до свого народу, до тебе, Великий Пророче. Навіть Данилко із Донецька читав свої рядки з такою щирістю, дитячою вірою у майбутнє і гордо носив вишиту сорочку, яку йому принесли для виступу.

І ти посміхнувся, Тарасе, заспівала твоя кобза у пісні «На високій дуже кручі», які виконав ансамбль «Просвіта».

«Поховайте та вставайте кайдани порвіте…» – співаючи твій «Заповіт», ми так надіємось, що більше не проливатиметься кров! Нічия: ні ворожа, ні своя, а слова твої – «і буде син, і буде мати» стануть вічними для нас усіх. І нехай благословення отця декана Надвірнянського Івана Качанюка допоможе нашій шкільній родині, нашим односельчанам завжди пам’ятати, хто ми є?! І саме ота подяка від учителя-переселенця з Донецька п. Володимира, яку він почав українською мовою, а потім перейшов на російську, і є тією правдою, яку ти оспівував у своїй поезії…

Оксана ІВАСИК,

заступник директора з виховної роботи Фитьківської ЗОШ І-ІІІ ст.