Вчили любити нас свою землю не гірше, як поляки

Наші славетні краяни, педагоги-письменники Марійка Підгірянка та Юрій Шкрумеляк щедро трудилися на національно-духовній ниві України у першій половині минулого століття.

У плеяді митців красного письменства їх знають ще і як перекладачів із декількох європейських мов. Вони старалися найкращі надбання чужого народу донести до свого, добре пам`ятаючи слова Пророка Т. Шевченка «чужого навчатися й свого не цуратися…».

Не раз Марійка Підгірянка та Юрій Шкрумеляк студіювали творчість відомої польської письменниці Марії Конопніцької (1842-1910 рр.), яка на початку ХХ ст. проживала у Львові. Її патріотичну поезію «Не продам» майже одночасно переспівали-переклали наші земляки. «Народна Воля» від 29 березня 2013 року уже подавала цей шедевр «Не продам рідну землю» у перекладі Марійки Підгірянки, який вона вперше помістила у «Читанці», виданій у Празі 1931 року. А перед тим трьома роками раніше свій переклад цього вірша надрукував у Львівському часописі «Світ дитини» наш цьогорічний ювіляр Юрій Шкрумеляк. Знайомимо з ним наших читачів.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

член Національної

спілки журналістів України,

с. Білі Ослави.

Марія КОНОПНІЦЬКА

Не продам!

Говорять чужинці,

Маґнати-бояри:

– Продай, хлопе, землю,

Дістанеш доляри!

Продай нам ту нивку,

І поле, і хату,

За теє дістанеш

Велику заплату!

– Іди, чуженице,

Куди твоя воля,

Але не продам я

Тобі свого поля!

Сховай собі срібні

Й золоті доляри,

Хто землю продав би,

Варт Божої кари.

Хоч ти і богатий,

Ніщо й говорити, –

Мені ти не зможеш

За все заплатити.

Даш гроші за поле,

За ниви прекрасні, –

А чим меш платити

За місяць той ясний?

А чим заплатиш ти

За ранішню зорю,

Що досвіта світить

В небесному морю?

За рідную стріху,

Що всіх нас хоронить?

За дзвін той в церковці,

Що нам любо дзвонить?

За шум той у лісі,

За пільнії квіти,

За двір той веселий,

Де бавляться діти?

А чим заплатиш ти

За срібнії роси,

Що сріблом спадають

На трави й покоси?

За щебіт солодкий

Дрібної пташини?

За пісеньку гожу

Малої дитини?

А чим заплатиш ти

За чистую воду,

За соняшне сяйво,

За ясну погоду?

За легіт весняний,

Що віє полями?

За голос сопілки,

Що лине плаями?

За яблоню пишну,

За грушу кріслату?

За шутку, що весну

Віщує богату?

А чим заплатиш ти

За мід солоденький,

Що ним завжди повний

Мій вулик маленький?

За цвинтар затишний,

Мов сад між садами?

За рідні могили

З батьками й дідами?

А чейже й мені там

Місця буде треба,

Як Господь закличе:

– Ходи вже до неба! –

А тож би всі рідні

За мною тужили, –

Якщо не знайшли би

Моєї могили!

Землі не продам я!

Сховай ті доляри…

Хто землю продав би,

Варт Божої кари!

Вільний переклад

Юрія Шкрумеляка.